 |
Панграми
Пангра́ма — це речення, в якому використано всі букви алфавіту.
Панграми використовуються для перевірки шрифтів. В українській мові є нюанс для складання панграм: слід враховувати апостроф, хоча офіційно він і не вважається буквою і в алфавіті не згадується. Тому українська панграма має містити 34 різні символи, не рахуючи знаків пунктуації та пробілів. Зрозуміло, що побудувати осмислене речення, де всі букви — різні, практично неможливо, тому панграма має у своєму складі більше символів, ніж їх містить алфавіт даної мови.
В різний час я склав наступні чотири панграми; ось вони, упорядковані за довжиною (у дужках — кількість символів, без урахування пунктуаційних знаків і пробілів):
Є місць багато, ґедзю, де фрукт в’ялий їж і шуми, а хвощ не чіпай! (49)
Доки ж є чаш цих п’ять, фехтуймо ґречно, юнаки щасливі, за її губи! (51)
На подушечці форми любої є й ґудзик щоб пір’я геть жовте сховати. (53)
Жебракують філософи при ґанку церкви в Гадячі; мо’ й шатро ще їхнє знаємо. (60)
Історично найпершим було придумане речення про філософів. Однак, в ньому не було апострофа (друга частина мала вигляд «ще й шатро їхнє знаємо»), тож це була, строго кажучи, не панграма. Пізніше хтось в Інтернеті додав до первинної версії слово «п’яне», так що вийшло: «ще й шатро їхнє п’яне знаємо»; фраза стала повноцінною панграмою, однак, подовшала на цілих п’ять символів. Тому я замінив характеристику «п’яне» на ввідне «мо’» (скорочений варіант слова «може»), що дозволило скоротити фразу на два знаки.
Зрозуміло, що чим коротше речення, чим воно компактніше, тим краще. Також, бажано, щоб панграма була справджнім осмисленим реченням літературної мови, а не просто набором умовно зв’язаних слів. Не всім авторам вдається досягнути останнього. Тим більше важко створити милозвучну панграму — однак цього теж слід прагнути.
Особисто я на практиці вже багато років перевіряю шрифти своєю панграмою про подушечку. Вона не надто довга, має осмислений вигляд і добре читається, оскільки є ритмізованою.