Якою буде Україна після війни

Надибав на просторах YouTube'а чудове доповнення до мого допису «Пострадянська охлократія». Валерій Пекар, підприємець і викладач (регалії коротко) просто й доступно пояснює, чому після війни ми опинимося всією країною в багні по горло, і як нинішня влада уб'є всі наївні мрії про відновлення України та нашу інтеграцію в цивілізований світ:

Хто надає перевагу текстовому формату викладу інформації, то ось стаття Пекара: «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — для обговорення якої його й запросили до ефіру, що вище у відеовставці, і яку він в цьому ефірі, по суті, переказав.

Згоден майже з усім, зроблю тільки три зауваження.

Перше. Твердження Пекара про те, що у нас ніколи не було майданів, спрямованих проти погіршення умов життя, хибне. Не знаю, як він примудрився забути Податковий майдан 2010 (здається) року (я дати вічно плутаю, але це було далеко до кінця „голубого“ режиму), мобільний Автомайдан євробляхерів 2017–2018 років і як примудрився не помітити ФОП-майдан, який відбувався навіть в два етапи в 2021-му та на початку 2022 року, просто майже вчора. Були у нас такі майдани і будуть. Інша річ, що вони ніколи не перемагали, оскільки завжди збиралися якоюсь окремою категорією громадян і не мали загальнонаціонального характеру.

Друге. Коли Пекар говорить про «реформу децентралізації», то він ставить все з ніг на голову. Єдина реформа у нас, яка має таку назву і таку риторику, — це абсолютно протилежна за суттю реформа Порошенка (за інерцією продовжена при Зеленському), яка передбачає якраз централізацію влади і позбавлення малих населених пунктів місцевого самоврядування, знищення їхньої автономії та підпорядкування їх більшим центрам (скажімо, тільки в районі Львова було знищено 17 центрів місцевого самоврядування і підпорядковано їх одному-єдиному центру — Львову; а це, насправді, навіть не 17 населенених пунктів, як може здатися, а повних 21: 2 міста (!), 2 селища і 17 сіл (зігнаних вже до того по два-три під одну сільську раду); таким чином, тільки довкола Львова мала місце 22-кратна централізація!).

Названі помилки дуже дивні, але вони не применшують вартість всього того, що Валерій Пекар каже про повоєнне майбутнє України. Тут він все правильно каже. За ще одним винятком. І це буде

Третє. Пекар практично не сумнівається, що вихід з описаного ним інерційного сценарію (тобто, сценарію розвитку подій, який стається за умов відсутності різких змін: коли все надалі йде, як ішло досі) скоро буде запропоновано.

«Я певен, що зараз такі рецепти дуже швидко запропонують громадські лідери, українські філософи і провідні журналісти. Я певен, що буде багато ідей щодо того, як відвернути цей найбільш імовірний інерційний сценарій» (хронометраж: 9:08).

Як український філософ — ба більше: український логік — категорично заявляю, що ніякого дієвого виходу ніхто не запропонує. Я своїх співвітчизників, а особливо колег, достатньо добре знаю. Як і людей в суміжних професіях, таких, як журналістика й політологія.

Ідеї у них, звісно будуть. Так і зараз вони у них є. А от дієвих ідей нема й не буде. Реалістичних ідей нема й не буде. Нетривіальних ідей нема й не буде. Буде словоблуддя і суміш банальностей з дурницями. Можете запам'ятати цей допис.

Можу сказати навіть більше. Вихід, звісно, є. І я його знаю. Але він потребує практично неможливого: щоб правильні люди отримали якимось чарівним чином доступ до величезних ресурсів. Тоді можна буде не тільки вилізти з ями. Тоді багато що можна буде зробити. Навіть такого, що вважається нині неможливим. Але такого поєднання людей і ресурсів майже напевне не буде. З об'єктивних причин. Тому й говорити немає про що. Буде, як буде. Точніше, буде, як у нас завжди було в історії. Але це окрема тема для розмови (я її вже якось трохи зачіпав, але зовсім трохи)...

Варіант допису в гуглоблозі