Виставка Котарбінського та лекція про методи датування творів

Вища культура повинна залишатися живою в суспільстві в будь-які моменти, навіть під час воєн чи інших катастроф. Інакше такому суспільству просто немає навіщо існувати.

У нас із цим все не так вже й погано. Звісно, за рахунок ініціативи самих культурних діячів, бо держава зрадила культуру країни в самий перший день вторгнення (Мінкульт у повному складі фізично не з'явився на робочі місця 24.02.2022, і питанням евакуації цінностей займалися керівники самих установ, де ці цінності зберігаються).

Так, в перший же тиждень, як кацапів відігнали від Києва і скасували цілодобову комендантську годину, з'явилася перша художня виставка плакатів — у вітринах, щоб не відкривати приміщення, але з'явилася. А в Харкові, який всі ці два роки вторгнення перебуває під постійними обстрілами, всі культурні заходи просто перенесли у підвали. І продовжили жити повноцінним життям. Зараз можна вибрати для себе і театральні вистави, і виставки.

Зокрема, зараз в Києві у музеї Ханенків триває виставка художніх творів Вільгельма Котарбінського «Золотом, кольором, світлом». Це — один з художників, які розписували Володимирський собор. А оскільки Котарбінський розписував ще й інтер'єри деяких знаних будинків у Києві, зокрема т. зв. Червону вітальню у будинку Ханенків, то музей, який у цьому будинку міститься, скористався цим і зробив ці розписи частиною експозиції.

На жаль, не всі, бо після ракетного удару по Києву 10 жовтня 2022 року приміщення музею постраждало, і твори з плафону стелі зняли й забрали у сховище. Залишили тільки роботи на фризі довкола стелі.

А в сусідній залі виставили листівки 1904–1916 рр. з творами Котарбінського.

Правда, через те, що в наш час інформацію поширюють через одне місце — яке називається дивним словом «соцмережі» — довелося мені сходити на виставку двічі. Бо тільки при першому відвідуванні я взнав, що прийшов у невдалий день: виявляється, з міркувань безпеки весь тиждень виставляються тільки листівки та твори-елементи інтер'єру, і лише в четвер до експозиції додають яку-небудь одну оригінальну станкову роботу художника. Також, виявилося, що по четвергах час від часу влаштовують лекцію про технічні методи датування художніх творів: ультрафіолетове та інфрачервоне просвічування, рентгенографію (до речі, пора вже від цього неадекватного слова відмовитися) та мікроскопію. Заради цього роботу музею в четвер продовжують до 19:30 (каса працює до 19:00, лекція починається у 18:00).

Завершується лекція демонстрацією роботи описаних фізико-хімічних методів датування на двох творах Котарбінського: «Годування ібісів» та «Ранковий туман». Останню якраз експонували цього четверга, тож я її сфотографував:

А заразом ось вам два приклади листівок:

(Більшість із них випускалася чорно-білими, але не всі).

Виставка офіційно мала тривати до кінця січня, але наразі працівники музею запевняють, що насправді вона експонуватиметься принаймні до 3 березня. Дізнатися, коли буде чергова лекція про методи датування, можна за телефоном ось за цим посиланням. Ажіотажу на виставку немає (хоча відвідувачі завжди є), тож просто приходьте в музей. Але для особливих кіберестетів працює й замовлення квитків онлайн.

Зауваження для художників, психологів та медиків. Якось я тільки зараз звернув увагу, що Котарбінський малював своїм моделям не просто величезні мультяшні очі, але, в половині випадків — з божевільним поглядом, як це робив і Врубель. Анатомічно у людини в нормі верх райдужки прикритий верхньою повікою. За деяких психічних розладів (не готовий дати перелік діагнозів) через постійне напруження кругового м'яза ока верхня повіка піднімається, ледь не повністю відкриваючи райдужку згори. Виглядає це як специфічно вирячені очі (змучено-агресивно). От цікаво, це у цих двох художників якісь особисті/сімейні проблеми були, чи це щось ширше, щось таке, що має суспільний масштаб? Також у Котарбінського ми бачимо на малюнках для листівок десь в половині випадків очі взагалі без райдужки, із самою зіницею, що робить їх іще більш виряченими й божевільними. А в половині цієї половини випадків зіниця чомусь намальована не круглою, а вертикальною, як у котів або плазунів. От це теж велике питання, чому він так дивно зображав зіницю — у живописних творах епохи, в якій анатомічні спотворення вже (з часів маньєризму) і ще (до I Світової) не були масовим явищем.

Варіант допису в гуглоблозі