Знову про дрони та SpaceX

У продовження запису «Навіщо SpaceX глушить дрони на фронті?». Нарешті з'явилася інформація, яка пояснює загадкові заяви Ґвін Шотвел та Ілона Маска про обмеження мережі Starlink для роботи українських дронів на фронті. І мене це пояснення зовсім не тішить.

Виявляється, SpaceX таки серйозно обмежили роботу наших дронів. Точніше, бойове націлювання. От тільки це не ті дрони, про які всі думають. Не повітряні. Це — морські дрони, катери-торпеди, якими ми вже двічі атакували кораблі Чорноморського флоту в Севастопольській бухті. От проти них і спрямовані обмеження.

Дивимося на хронологію:

29 жовтня 2022 року відбулася вдала комбінована атака на Севастополь, в ході якої повітряні дрони відволікали увагу російськийх військ, а в цей час під їхнім прикриттям вже надводні безпілотники прорвалися до кораблів, мінімум один з яких, в результаті, був пошкоджений. А через місяць з лишком, 8 грудня, Ґвін Шотвел заявила від імені компанії SpaceX про введення обмежень на роботу українських дронів на фронті. Ці обмеження виявилися цілком дієвими: повторна атака на кораблі в Севастополі 22 березня вже цього, 2023 року, у своїй морській частині не була успішною. А все тому, що через обмеження Starlink довелося задіювати інші канали інтернет-зв'язку, і вони, як можна здогадатися, виявилися занадто слабкими для керування роботами в реальному часі. Потрібну для такого керування пропускну здатність має тільки Starlink (що б там не кукурікали час від часу конкуренти).

За роз'яснення всіх цих моментів маємо подякувати Івану Киричевському. І ці роз'яснення формують доволі похмуру картину. Як я писав у попередньому дописі, розбираючи послідовність подій, навряд чи обмеження на роботу інтернет-зв'язку від Starlink є ініціативою Маска (хай навіть його обробила Ґраймс) — психологічно воно погано стикується одне з другим. Значно більш імовірною є версія, що зайняти таку позицію SpaceX примусили з Білого дому. І тепер, коли зрозуміло, навіщо це було зроблено, видно, що це — саме свідоме стримування просування нашої армії, а не якийсь політичний хід, як я припускав спочатку.

Але навіщо Білому дому стримувати українську армію від наступу на російські війська?

Очевидно, вони керувалися міркуваннями одразу двох наступних типів:

1) розгром Чорноморського флоту, особливо швидкий, — це ескалація конфлікту, а «ескалація» — це найбільш страшне слово, якого бояться всі американські очільники, починаючи либонь із 1965 року, коли аналітик (?) Герман Кан з Rand Corporation випустив свою книгу «Про ескалацію»; ескалація, за теорією Кана, прийнятою досі при всіх адміністраціях США, — це те, що неминуче веде до ядерної війни, в якій ми всі помремо (і плювати на всі приклади реальних ескалацій — від Карибської кризи і до затоплення крейсера «Москва», — які ні до чого не призвели, окрім відповзання кацапів назад із винуватим виглядом: не може ж офіційна доктрина США бути неправильною!);

2) не можна дати Україні швидко й ефектно перемогти Росію: адже, по-перше, це ескалація; по-друге, тоді Росія може розвалитися на частини, після чого її ядерна зброя обов'язково опиниться в руках всяких кадирових, пригожиних, а може й цапків (і плювати на те, що це фізично неможливо як через специфічне географічне розташування сховищ ядерних зарядів (про них ще спробуй дізнайся, далі їх ще спробуй знайди), так і через технологічну неможливість використати окремий заряд без супутньої інфраструктури — доволі складної, розкиданої географічно занадто широко і такої, яка вимагає дуже специфічних фахівців для обслуговування; плювати й на те, що тільки західні держави можуть гідно заплатити як за самі ядерні заряди тим, у кого вони можуть опинитися після гіпотетичного розвалу РФ, так і за роботу відповідного наукового, інженерного та військового персоналу і гарантувати безпеку й привабливе життя таких людей — на відміну як від диких тік-токерів кадирівського типу, так і від китайських або іранських тоталітаристів (вони там в США реально вважають, що комусь в Росії хочеться на секретний підземний завод в іранську або китайську шарашку?), і тим більше від вигаданих американською пропагандою безрідних терористів, які весь час ховаються від усіх).

Друге міркування, зокрема, означає, що війна України проти Росії має йти повільно, без яскравих епізодів типу Балаклійсько-Ізюмської операції або затоплення рашистського флоту і без оточень і явного розгрому російських військ. Росія не повинна бути розгромлена — а тільки виснажена до тієї міри, що вже не зможе продовжувати бойові дії. Але має зберегтися цілою. А ми це виснаження і збереження маємо забезпечити своїми масовими жертвами.

Така позиція, зокрема, може бути одним із чинників, які визначають таке повільне й недостатнє постачання нашої армії з боку США технікою й озброєнням, яке ми спостерігаємо вже рік, і про яке говорять практично всі наші військові аналітики. Не єдиним, звісно, чинником, але вагомим. Це до питання, чи може війна закінчитися цього року. Ні, панове, не може. З різних причин, але серед цих причин є й та, що нам не дадуть її завершити цього року. І взагалі завершити швидко. Нас будуть штучно стримувати — аж доки або Рашка не завалиться (чого вони в США якраз намагаються всіма силами не допустити), або до них — не тільки в США, але взагалі на Заході — не почне доходити, що ніякого припинення війни через виснаження не буде, і з Рашкою можна лише покінчити вольовим зусиллям.

Ось так все погано. І Ілон Маск тут, швидше за все, — лише заручник ситуації. Точніше, заручник політичного керівництва США.

Варіант допису в гуглоблозі