війна

Все хочу написати про безглузде вживання слова «крайній» і про фейкове отруєння Буданової, та все руки не доходять. Тому напишу про те, що не потребує обмірковування.

Знаєте, що таке оперативність?

У четвер 23 листопада цього, 2023, року сталася примітна подія, яку ніхто не помітив і навіть не зрозумів, що щось взагалі відбулося. А я собі занотую. Бо явище загалом відоме, але щоб воно проявлялося в Україні, я ніколи не чув і сам не бачив.

Ідеться про ерготинну паніку.

Передісторія. Росія й Туреччина щось там ділили і не поділили. Домовлялися і не домовилися. Можливо, щодо газу, який Росія хоче качати через Туреччину все більше, а Туреччина хоче видобувати сама. На своєму шельфі. В будь-якому разі, посварилися. Так, що Росія пригрозила вийти з придуманої Ердоганом зернової угоди. Ердоган у відповідь відпустив з неформального полону керівників оборони Маріуполя. Росія не захотіла втиратися і таки вийшла із зернової угоди.

Як виявляється, я вже два місяці не писав нічого у свій блог. Хоча, було багато подій, які треба би прокоментувати. Але часу немає. Зараз ось теж. Та, все ж, таке, як нижче, я просто не можу не прокоментувати. Власне, це я про звільнення й повернення в Україну керівників оборони Маріуполя. Бо ця подія доволі загадкова. А найбільш загадковим є наступне:

6 квітня цього року співвласник Monobank та виробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко оголосив про готовність виплатити премію у розмірі 20 мільйонів гривень всякій парі «виробник – оператор», чий безпілотник зможе сісти на 9 травня у центрі Москви на Красній площі.

Ідея — дуже правильна, тож народ взявся за справу. Особисто я вболівю за Віталія Бризгалова з його «Коброю». Але, судячи з усього, знайшлися чітери, які вирішили суттєво підняти свої шанси виграти приз і запустили дрон вже 3 травня, щоб побачити, як він долетить. А щоб замести сліди, начинили його вибухівкою й направили не на посадку, а на зіткнення. І якось там запрограмували підрив у повітрі.

В результаті дрон таки долетів. І таки вибухнув, де треба, в результаті чого вся планета спостерігала ефектний бабах над Кремлем:

Подивився я на це красівоє і одразу ж подумав, що буде намагання помститися. Тобто, буде ракетний удар у відповідь, причому по «центрах ухвалення рішень», тобто, по центру Києва з намаганням попасти в урядовий квартал. Так і сталося. Довелося пережити неприємну ніч на 4 травня з цілком чутною роботою зеніток і такий самий неприємний вечір 4-го, коли до зенітних черг додалися ще три вибухи „прильотів“, один з яких лишив по собі нетривкий і невеликий, але чіткий стовп чорного диму. Правда, потім виявилося, що дим цей — від нашого ж «Байрактара», який невідомо з якого дива запустили в районі Києва і явно ненавмисне підвели його під РЕБ — так що довелося його збивати над самим центром міста, практично, над урядовим кварталом. Але то лише один прецедент. Усі ж інші були явно з-за порєбріка (як і далі, в ніч на 8 травня).

І ось після цього всього взявся я дивитися, що ж про це все кажуть аналітики, і дуже здивувався. Забагато розмов про те, що вибух над Сенатським палацом московського кремля влаштували самі ж кацапи. Ось, приміром, саме це стверджують Олександр Зеленько та Олег Жданов, припускає хоча б гіпотетично Роман Світан, категорично стверджує Костянтин Криволап, практично стверджує, хоч і вагається, Петро Черник.

Залишу-но я тут посилання на інтерв'ю з розвідником і контррозвідником Романом Червінським, яке було взяте якраз перед його арештом. Дуже вчасно. Поміркувавши два дні, я зостаюся при думці, що це — найважливіше з усіх інтерв'ю про долю України (нинішню й майбутню), які були дані за весь час вторгнення, а то й за останні 4 роки.

Рік тому, 10 березня 2022 року, ще на початку вторгнення, я дав свої прогнози щодо подальшого перебігу й можливого завершення нинішньої російсько-української війни. Перечитуючи тепер той допис, я бачу, що якісно описав все правильно (ну як, все — все, що вже збулося або збувається). Тому через рік мені не треба відмовлятися від сказаного (за винятком оцінки строків), зате можна багато чого уточнити. Адже за цей час багато чого стало зрозумілим, що не було зрозумілим тоді.

Отже, по пунктах:

У продовження запису «Навіщо SpaceX глушить дрони на фронті?». Нарешті з'явилася інформація, яка пояснює загадкові заяви Ґвін Шотвел та Ілона Маска про обмеження мережі Starlink для роботи українських дронів на фронті. І мене це пояснення зовсім не тішить.

Все ж таки зеленява влада — найтупіша з усіх, які у нас були, принаймні, в цьому столітті. Здається, ніхто ще під час розслідування злочинів, вчинених держслужбовцями, не пробував вийти ані на самих себе, ані на власне начальство, яке тебе прилаштувало на тепле місце. А ці можуть.

Оце нещодавно помітив, що в Києві стало катастрофічно мало птахів. Можна сказати, що майже повністю зникли.

Раніше на кожному газоні, кущі, дереві і навіть купці піску була ціла зграя горобців. Як т. зв. домашніх, так і польових. Тепер немає жодного. Скільки не ходжу — не бачу їх: зникли, та й годі. А це ж найпоширеніші міські птахи були!

Так само зникли повністю граки. Раніше вони скрізь були. А ввечері збиралися у величезні зграї і, вибираючи місце для ночівлі, кружляли над містом здоровими чорними вихорами, нагадуючи рої роботів з Лемового «Непереможного». Тепер не бачу жодного. Хоча зима давно скінчилася, і мали б повернутися. Але ні.

Шпаки й чорні дрозди завжди прилітали в Київ із зимівлі десь на рубежі лютого й березня. Нині вже кінець березня, а я не бачу жодного. Як і жодного співочого дрозда. А це ж були найпоширеніші птахи після горобців і ворон!

Раніше по берегах Дніпра скрізь бігали сірі плиски і трусили хвостами. Нині — жодної. Чайок теж немає. А їх же два види було.

Що ж вже казати про менш поширених птахів — синиць, славок, сорок, сойок, підкоришників усяких. Ніби й є якісь птахи: ідеш по гайку і чуєш чотири-п'ять різних пташиних пісень — але це одиничні особини, яких не завжди й побачиш. Двох малих дятлів хіба сьогодні побачив, і кілька птахів поодаль, яких ідентифікувати на відстані було неможливо. І все. Про рідкісні види — всяких соколів та круків я вже й не згадую.

По суті, у помітних кількостях залишилися лише ворони й качки-крижні. Інше птаство як вимерло. Навіть голуби зникли, що вже зовсім ні в які ворота не лізе. Підозрюю, що так воно і є: вимерли. Ще рік тому постійна робота артилерії розлякала з Києва птахів. Це було вже тоді одразу помітно. Очевидно, більшість не гніздилася тут, і нині, через рік, ми маємо провал у всіх пташиних популяціях. Спитати б, що думають із цього приводу орнітологи, але таких знайомих у мене немає.

В будь-якому разі, є підозра, що цього року ми можемо не побачити і не почути в Києві ні стрижів, ні солов'їв. Що буде вже зовсім сумно.

А найдивніше — це те, що разом із птахами кудись зникли й комахи. За всю весну я тільки одного павука зустрів на вулиці, а комах досі не бачив. Хоча весна тепла, бруньки вже розпускаються (а не як колись, за т. зв. «кліматичного оптимуму», — в середині квітня), тож мали б вже вигрітися та й повилазити з-під кори. А зменшення кількості птахів мало б сильно збільшити екологічний простір для комах, дозволити їм більше розмножуватися й легше пересуватися. Але ж ні. Немає комах. Ходиш, як по радіаційному лісі, де рослини ще вижили, витримали дозу радіації, а тварини — ні. От що б це означало?

Варіант допису в гуглоблозі

Вчора, 17 березня 2023 року, був історичний день. Стара Європа, яка так довго панькалася не тільки з Росією, але й особисто з Путіном, нарешті відмежувалася хоча б від цього останнього, оголосивши його воєнним злочинцем. Міжнародний кримінальний суд, який перебуває в Гаазі, — отой самий знаменитий гаазький трибунал — офіційно оголосив Путіну підозру у вчиненні воєнного злочину й видав ордер на його арешт:

В принципі, за цю добу і без мене все сказано в медіа, я тільки підсумую і правильно розставлю акценти, оскільки це справді історична подія. Отже, що ми маємо?

А знаєте, для чого потрібна гвардія наступу, нещодавно анонсована МВС і відтоді сильно рекламована? Ось ця сама, з професійними фото й мотивувальними описами батальйонів Нацгвардії, включно з легендарним «Азовом»? Я ось не бачу в Інтернеті, щоб це хоч хтось розумів, тому напишу.

8 грудня Reuters ошелешили новиною: президентка компанії SpaceX Ґвін Шотвел (Шотуел) заявила, що відтепер компанія обмежить, наскільки це можливо, використання їхнього інтернету Starlink українськими військами на фронті для керування дронами (оригінал, український переказ). Бо, бачте, технології SpaceX не призначені для використання в якості зброї, а надання Starlink організаціям і підрозділам української держави — це суто гуманітарна місія, і взагалі: таке використання ні в яких угодах не прописано. Враховуючи, що ніяких офіційних угод з постачання Starlink, наскільки я знаю, взагалі немає, і інтернет-з'єднання на фронті функціонує просто з доброї волі SpaceX та ще й значною мірою за їхній кошт — але при цьому із самого початку призначалося саме для фронту — такі заяви не мають ніякого сенсу.

З другого боку, можливостей глушити дрони у інтернет-провайдера й немає: є тільки можливість виявляти й обмежувати відеопотік з них. Для цього використовується технологія геозонування (geofencing); і SpaceX справді застосовують її, блокуючи з'єднання зі Starlink на окупованих територіях, за рахунок чого, приміром, під час Балаклійської операції у українських військ, які несподівано й далеко прорвалися в тил ворога, декілька днів не було інтернет-зв'язку — аж доки SpaceX не привела своє геозонування у відповідність до так раптово зміненої лінії фронту.

За вже більш як півмісяця, які минули від дивної заяви Шотвел, я жодного разу не чув від фронтовиків нарікань на погіршення відеопотоку з дронів. То до чого ж була ця заява Шотвел? Який сенс рік постачати спеціально для фронту цілісну інфраструктуру інтернет-зв'язку, частково її оплачувати, а потім взяти і зробити таку шизофренічну заяву, мовляв, ми так не домовлялися (хоча насправді самі були ініціаторами) і тому ми вам за це... майже нічого не зробимо.

От що це взагалі було? Розберемося.

Продовжимо розмову про безпечні та небезпечні інтернет-месенджери (засоби для безпосереднього спілкування в Інтернеті) і про інформаційну гігієну. Минулий допис був присвячений білоруському Viber-у. У цьому поговоримо про Telegram.

Гарний день був — 22 листопада... Особливо тим, що красиво було. Всі крони дерев — гілки, листя, хвоя — були суцільно вкриті прозорою кригою, ніби склом. А таке дуже рідко буває. Я ось тільки раз колись зумів пофотографувати таку прозору зиму.

Цього разу навіть не намагався, щоб не почали чіплятися, що це я тут під час війни фотографую. А воно найкрасивіше було навпроти МВС, де рядком ростуть кримські сосни з довжелезними хвоїнами, і ось ці всі голки суцільно були у прозорій крижаній глазурі. Тому все, що я зняв за день — це суперкоротке відео біля Золотих воріт, на якому теж, можна вважати, зафіксоване деяке диво природи: сніг десь упав з парапета і перевернувся так, що звислі бурульки стали вертикально, утворивши щось типу дитячого малюнку, на якому зображено казковий замок.

Красиво було. А наступного ранку був масований ракетний удар. Із попаданням в районі ТЕЦ № 5 — так що аж шибки задрижали. Після чого ми просиділи всім будинком без світла й опалення півтори доби. Але згадати 22 листопада було все одно приємно.

Варіант допису в гуглоблозі

Була у мене така забаганка, щоб Херсон звільнили до 7 листопада, до річниці більшовицького перевороту (він же Вєлікая октябрьская...). Це було б дуже іронічно (як з погляду місцевого: див. відеоряд за посиланням в епіграфі — так і з запоребрикового: див. міркування про «Страну вечного ноября»). Ну, друзі знають, обговорювали. Хоча сам я думав, що у листопаді бої за місто ще триватимуть, може й до кінця місяця.

В будь-якому разі, дійсність вирішила, що хай іронія буде в чому-небуть іншому, і перенесла звільнення Херсона на красиву дату 11.11.2022. Що теж добре. І чекати до кінця року не треба, як прогнозували обережні аналітики.

Зате можна святкувати. З кавунами. Куди ж без них?

Варіант допису в гуглоблозі

Я трохи в шоці кожного разу, коли мені в ході повномасштабної війни Росії+Білорусі проти України доводиться раз у раз пояснювати черговим диким людям, що для українців користуватися білоруським Вайбером (Viber-ом) та приховано російським Телеграмом (Telegram-ом) — це самогубчий ідіотизм. Причому, пояснювати доводиться не лише диванним мешканцям, але й представникам бізнесу, що особливо дратує. Доведеться залишити тут у блозі пам'ятку з цього приводу. А заодно поговорити про альтернативи. Отже:

Вже вчора, 5 листопада Олег Жданов засвідчив (див. відео з моменту вставки 47:20), що на нещодавньому обіді у французького посла в Україні цей самий посол повідомив присутнім, що Зеленський особисто обіцяв не відвойовувати Крим. Мовляв, будемо вирішувати долю Криму суто дипломатичними засобами.

І це не навесні сказано, це вже середина осені. Після неймовірної Балаклійсько-Ізюмської операції, після „бавовни“ у Новофедорівці, Джанкої та на Кримському мосту. І після визнання Російської Федерації країною з терористичним режимом низкою східноєвропейських країн, а також Парламентською асамблеєю Ради Європи. Навіть після всього цього блазень все одно хоче „лягти“ під Кремль. „Порєшать вапрос по-пацанскі“ з терористами.

Як бачимо, дорогенькі, зеленява наволоч за вісім місяців повномасштабного вторгнення не стала проукраїнською ані на мікрон. І не збирається звільняти українські території, все ще сподіваючись, що з російськими загарбниками вийде домовитися ціною здачі частини цих територій. Частини наших земель і частини нашого народу. В окупацію. В полон. В зону. В орду.

Це дуже доречне нагадування, що Україною під час війни й загрози тотального знищення керують її прямі вороги. Які анітрохи не змінили своєї проросійської позиції і лише будучи загнані в кут вимушено імітують український патріотизм. Власне, імітувати, грати роль — це вони вміють. Особливо — головний паяц, який взагалі тільки цим все життя й займається.

Це означає, що до осені наступного року, коли ми звільнимо Херсонщину, і постане питання про звільнення Криму, запропонований мною громадянський рух «Відсіч» повністю зберігатиме актуальність, оскільки виникне реальна загроза зупинки зеленявим кодлом українських військ і згортання операцій зі звільнення наших територій під будь-яким надуманим приводом.

Пора вже братися за розум, співвітчизники, і гасити всі такі плани зеленявих ще до того, як вони стануть актуальними. А не як завжди: кліпати очима, ляпати вухами і на ходу спати, аж доки смажений півень дзьобне, — після чого знову почати заднім числом бідкатися, мовляв: як же це так сталося, що у тисячний раз Україну злії люди приспали, лукаві, а тепер в огні її, окраденную, будять. От не було всіх 999 попередніх разів, все ж так добре було...

Варіант допису в гуглоблозі

Всі знову напружуються з приводу нарощування російського військового угрупування на території Білорусі й спекулюють на тему, чим же воно закінчиться. Вставлю і свої п'ять копійок, як аналітичних, так і прогностичних. Проблему поставлю саме так, як у заголовку. У двох питаннях. Порядок цих питань спершу може видатися неправильним, але насправді з ним все гаразд. Зараз побачите. Отже:

Цей допис з точки зору новинної має прострочену актуальність. Бо вчасно написати руки не дійшли. Але з аналітичної точки зору його актуальність від часу не залежить. Тому таки напишу.

Як я одразу й передбачив (з цього починалася перша версія цього допису), звільнення захисників Маріуполя й Азовсталі обговорили всі, хто міг, а головного ніхто й не помітив. А саме:

Допис для всіх, хто обурився на вчорашні твіти Ілона Маска про Крим, Донбас і програш України у війні. Принципово не б'юся об заклад після того, як мені двічі не віддавали домовлене за суперечкою (і досі винні), але готовий стверджувати, що Ілон не писав ці твіти.

Подумайте своєю головою: чи став би виступати на боці агресивної Росії той самий Маск, який підтримав Україну Старлінками в перші ж дні вторгнення, коли ніхто нічого не розумів, а в США, де він живе, була тільки одна-єдина думка й позиція: через три-чотири дні Україна буде завойована? Так говорили всі в США, починаючи з перших осіб держави — а Маск у цей самий час відправляв в Україну Старлінки, бо знав, що у Росії є потужні засоби РЕБ, яким українцям нічого протиставити, відповідно, українська інфраструктура зв'язку буде за лічені дні виведена з ладу, і єдиний спосіб її відновити й допомогти українському фронту — це надати термінали Старлінку. Як обмовився сам Ілон, коли нещодавно виступав у Новегії на бізнес-форумі, партія терміналів для українського фронту була підготована компанією SpaceX до відправки чи то ще до вторгнення, чи то на самому його початку — тільки доставка зайняла чотири дні (таким чином, послідовність подій, яку всі бачили: коли 27 лютого Федоров звернувся до Маска через Твіттер, а той вже на наступний день доправив термінали в Україну — саме доправив, а не відправив, — оманлива і не відображає причинно-наслідкових зв'язків).

Ви справді думаєте, що ЦЯ людина може підтримувати Росію? Навіть якщо не знати про Маска більше нічого, окрім сказаного — людина, яка вже півроку БЕЗКОШТОВНО надає державі Україні дорогезний інтернет-зв'язок, щоб підтримати ту у війні з РФ (а приватним користувачам знизила в процесі тариф у півтора рази) — ця людина буде підтримувати іншу сторону конфлікту? Серйозно?

Очевидно, що Ілон не міг написати все те пропагандистське паскудство, яке досі висить на його сторінці у Твіттері. Але версія, що його обліковий запис зламали, теж невірна. Не ламав його ніхто. Хто ж тоді це все написав? Так очевидно ж! Ось хто:

Долаючи відразу, таки послухав Пиню про часткову мобілізацію. Ну справді мерзенне патякання. Обурює сильно. Але один нетривіальний інформативний момент я з балаканини бункерного таки виніс: він нарешті прямим текстом визнав, що хоче на окупованих українських територіях оголосити «Новоросію». Яку, зрозуміло, приєднати до Ресурсної Федерації. Здається, це перше „новоросійське“ зізнання за весь час повномасштабного вторгнення.

І ось тут я маю повне право написати: а я ж попереджав! Я про це ще в березні писав. Власне, ось мій прогноз і збувся. А заразом можна оцінити й швидкість, з якою працює адміністративна машина Кацапєтії.

Варіант допису в гуглоблозі

Кожен має займатися тим, чим уміє. Зокрема, на війні не всі повинні іти на фронт і сидіти там в окопах. Є багато іншої роботи, в тому числі і в тилу. І не лише військової. В цьому сенсі художнику краще працювати на ідеологічному фронті, а не на фізичному.

Цілком у руслі такого способу мислення був започаткований мистецький проект «Виміри незалежності», який увібрав у себе декілька самостійних мистецьких проектів, пов'язаних із висвітленням нинішньої фази російсько-української війни. Проект вилився, в тому числі, і у зведену виставку мистецьких та дизайнерських робіт, яка відкрилася у Києві в галереї «Митець» 23 серпня, на День державного прапора.

Експонуватиметься виставка зовсім недовго: до кінця місяця (завтра останній день). Але виставлені роботи залишаться і будуть надалі „працювати“. Збережеться також і корисна інформація, якою поділилися учасники на відкритті. Оце якраз у мене дійшли руки взяти відео, які я зняв під час відкриття, склеїти їх у єдиний файл та розмістити його на YouTube:

Поширюю допис Юрія Бутусова, оскільки це — найрозумніше і найдоречніше, що було сказано про нинішню російсько-українську війну за весь період повномасштабного вторгнення.

Юрій Бутусов

1. Коли закінчиться війна?

До останнього моменту сподівався, що не доведеться сьогодні виступати на круглому столі «Війна як соціокультурний феномен», організованому (в Інтернеті, як у нас тепер водиться) рідним Інститутом філософії. Що черга до мене не дійде. Але довелося. Ну, раз таке діло, викладу тези виступу сюди. Отже:

ОСНОВНЕ ФІЛОСОФСЬКЕ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Основне питання, яке ставить перед нами реальність сучасної російсько-української війни, є етичним. Це

Так ось за що Верховна Рада раптово і так швидко звільнила Людмилу Денісову з посади уповноваженого з прав людини: за те, що вона повідомляла в своєму Телеграмі про тортури і вбивства російськими нелюдами полонених азовців (на фото другий зліва — убитий в полоні азовець). І не просто повідомляла, а офіційно зверталася до ООН з вимогами вплинути на РФ.

Таким чином, зеленява банда все ще сподівається замовчати тему «Азова», якому вони наказали через військове командування здатися в російський полон. І тепер будь-яку інформацію про становище азовців у полоні Єрмаку і компанії треба якщо не замовчати, то, принаймні, опустити з офіційного рівня на побутовий, а там якось забалакати. Нелюди. Такі ж, як їхні хазяї за порєбріком.

А дурненькі журналісти висувають наївні версії про те, що Денісова просто «не узгоджувала медійну активність з Банковою». Ага. От тільки не просто не узгоджувала, а свідчила про їхній злочин у стилі статті ККУ 111. А це вже зовсім інша кваліфікація.

Варіант допису в гуглоблозі

Отже, зеленява мерзота з Банкової таки здала російським окупантам Маріуполь і віддала в руки нелюдам всіх бійців полку «Азов», дислокованих у місті, на чолі з Денисом Прокопенком. Це — факт. Від імені генштабу і військового командування азовцям наказали здатися російській армії в полон.

Для цього було використано брехливе формулювання, яке Банкова із самого початку повномасштабного російського вторгнення використовує для обґрунтування того, чому вони ведуть сепаратні переговори з Кремлем. «Для збереження життя». Бо, бачте, люди гинуть. Як ніби вони перестануть гинути, якщо оркам в чомусь поступитися і залишити їхні танки на нашій землі. А надто, якщо прямо віддати їм в руки наших громадян — особливо військових (!).

Нині полк «Азов» і Маріуполь — це героїчні символи України, тож їхня здача ворогу не могла не викликати обурення в суспільстві. Щоб збити градус цього обурення, не допустити його поширення, а далі всіляко забалакати саму тему здачі, запустили вкрай примітивну пропагандистську операцію в один хід: від імені генштабу та ОПУ почали настійливо просити всіх громадян не обговорювати цю тему. Під тим приводом, що нібито зараз іде якась операція «з евакуації» — і навіть «порятунку» — азовців з Маріуполя. І що обговорення цієї таємничої операції може її зірвати.

Все це робилося і робиться під офіційні повідомлення та відеозйомки з російського боку про взяття в полон і вивезення азовців з Маріуполя в глиб окупованої території, розділення та ув'язнення їх у СІЗО для подальшої підготовки суду над ними як над воєнними злочинцями. І під повідомлення про розгляд рішення Держдумою РФ про заборону видачі азовців. Тобто, нас — всіх українців — у черговий раз мають за недоумків: на думку Єрмака і К° ми повинні, дивлячись на відео, де окупаційні солдати обшукують, конвоюють і вивозять азовців в ОРДЛО і Росію, паралельно вірити зеленявій пропаганді про те, що це так виглядає порятунок азовців від військ РФ (від тих самих, які їх взяли в полон і саме обшукують та конвоюють).

А заодно ми повинні вірити, що обговорення в Інтернеті обивателями факту, який показують по всьому світу через Інтернет і ТБ, здатне зірвати якусь таємничу операцію, про яку все одно нікому нічого не відомо, окрім того, що вона якось пов'язана з цим фактом. Звісно, саме так операції і зриваються. Особливо після того, як про існування такої операції повідомили самі її організатори. Які про неї розповіли всім — але обговорювати це повідомлення не рекомендують нікому. Бо їм можна, а всім іншим — ні.

Дуже прикро, що нажиму Банкової піддалися люди, яким ганебно таке робити в силу їхнього положення, і почали відверто повторювати цю пропагандистську шизофренію про „евакуацію“ в полон, яку не треба обговорювати. Так, записав відповідне звернення Білецький; відмовляється обговорювати проблему Жданов. Один-єдиний Бутусов повівся гідно, коли на питання, що там з цією „операцією порятунку“, відповів, що треба буде дивитися за результатом — що це було, і як це оцінювати, — тобто, треба судити за діями Банкової, а не вірити її словам.

Звісно, довго дурити ціле суспільство таким примітивним чином неможливо. Потенціал пропагандистської кампанії «не можна обговорювати» вже вичерпується. Як же Єрмак і К° розраховували дурити нас далі? Як вже видно, було задумано комбінацію з двох прийомів:

У переговорів Зеленського з російськими загарбниками є ще один аспект. Найкраще і найлаконічніше його сформулював військовий експерт Олег Жданов. Він зауважив, що ці переговори — це спроба відбілити Путіна від клейма воєнного злочинця. І спроба заблокувати подання Україною позову проти Путіна як воєнного злочинця в міжнародний трибунал. Бо тут, справді, можливо лише одне з двох: або ця людина — воєнний злочинець, або — сторона переговорів.

Факт, що переважну більшість своєї двотисячолітньої історії українці були під іноземною окупацією або, принаймні, під іноземною владою. Якщо спробувати порахувати (умовно починаючи історію України із Зарубинецької культури, тобто, з II ст. до н. е.), то вийде, що незалежність ми мали на протязі ледве-ледве третини всієї нашої історії. Наочно це можна зобразити ось такою схемою:

Чому я відраховую історію України саме від Зарубинецької культури, а не від будь-яких інших можливих віх — таких, як
• Празька культура (стабілізація населення України за Леонідом Залізняком, слов'янська експансія з розділенням слов'янських народів) або
• поява держави Русь або
• XI ст. (виникнення української мови за Олексієм Стрижаком, писемна фіксація слова «Україна») або
• XIV ст. (остаточний перехід від руської ідентичності до української, перші документи українською мовою) —
це треба окремо обґрунтовувати й пояснювати в окремому дописі. Тут я напишу трохи про причини того невеселого історичного факту, який я відобразив у схемі вище. А він не залежить від того, з якого моменту ми відраховуватимемо нашу історію: проведіть межу в іншій часовій епосі — і пропорція між часом незалежного та підкореного існування України ніяк не покращиться.

Отже: чому ми вічно під чиєюсь окупацією?

В середині березня стало остаточно зрозумілим, що основний план Кремля — захоплення Києва і встановлення в Україні маріонеткового режиму — провалився, і Москва перейде до запасного плану: захоплення сходу й півдня України. 24 березня я першим написав про це (насправді, писав я цей допис, починаючи із 22 березня), а 25 березня генштаб російської армії на своїй прес-конференції устами начальника свого Головного оперативного управління (де розробляються всі плани війни) Рудского повністю підтвердив мої висновки. Після цієї заяви Рудского всі стали заднім числом розумні й почали обговорювати мордорський план «Б». Передбачити цю очевидну річ крім мене ніхто не зміг.

При цьому, є дві важливі речі, які Рудской не повідомив орчим журналістам (насправді, пропагандистам).