Раціоналізація у тварин

Нещодавно спостерігав у кота явище зміщеної активності, явно аналогічне людській раціоналізації. Всього вдалося побачити три епізоди такої активності підряд.

Кіт сидів біля рибалки на Русанівському каналі і чекав, чи не поділяться із ним рибою. Коли ж рибалка вирішив закінчувати риболовлю і мовчки почав згортати вудочку, накручуючи льоску, кіт одразу зрозумів, що діла не буде. Відтак він одразу ж встав, розвернувся до рибалки спиною і смачно потягся. Всі його рухи разом з виразом морди промовляли одне: не дуже й хотілося мені тієї риби, подумаш, яка втрата…

Це можна було б списати на випадковість і мою уяву, але одразу за тим відбувся другий такий самий епізод. Кіт бадьоро покрокував вгору до пішохідної доріжки, що тягнеться вздовж каналу (бадьорість кроку теж ніби промовляла: ніколи мені тут з вами розсиджуватися, справ у мене по горло — але не будемо наполягати на такому трактуванні), де одразу ж натрапив на собачника з двома маленькими кудлатими собаками розміром ледь більшим за нашого кота. Собак було двоє, і (тому?), ледь побачивши представника котячих, вони кинулися з гавкотом до нього. Кіт, не гаючи ні секунди, прожогом кинувся на дерево, з якого вже почав спостерігати за собачою вакханалією внизу.

Собаки деякий час кидалися на дерево, намагалися видертися на стовбур і несамовито гавкали. Хазяїн їхній, не зупиняючись, попрямував далі і час від часу кликав їх. Однак, собаки, ввійшовши в раж, певний час не хотіли відходити від дерева, а потім ще два рази верталися — аж доки хазяїн не відійшов достатньо далеко. Кіт весь цей час терпляче спостерігав за кудлатими з висоти.

Коли ж скажені гавкуни нарешті побігли геть і відбігли порівняно далеко, кіт раптом задер голову догори і почав розглядати крону над собою. Його рухи й міміка ніби казали: а що я, я не злякався — що мені якісь дві мізерні шавки — я сюди сам заліз, оглянути все, подивитися, чи, бува, гнізд немає… А тим я б показав, попались би вони мені… Демонстративно порозглядавши так деякий час крону над собою, кіт нарешті зволив зістрибнути на землю. Розглядання було саме демонстративним, оскільки здійснювалося активними — не в'ялими, не повільними і не надто плавними — рухами.

І це б ще можна було списати на збіг, але тут трапився третій епізод. Від пішохідної доріжки кіт рішуче попрямував угору схилом до вулиці (Русанівка розташована на високому намивному насипі). Але там, по вулиці, теж ходили собачники із собаками. Собаки були породисті, натреновані не звертати увагу на котів. Але котам остання обставина з об'єктивних причин невідома, тому наш кіт зупинився перечекати за кущем, поки ті звірі пройдуть. І, як тільки вони пройшли, кіт не пішов далі, туди, куди збирався, але знову задер голову догори і почав розглядати й нюхати квіти на кущі. Його морда й рухи, знову ніби казали: та що я, хіба я злякався — так просто, зупинився тут кущ оглянути: раптом на ньому щось їстівне чи кайфове росте… І тільки після такого демонстративного розглядання (недовгого, звісно) кіт нарешті пішов далі. Якщо мене не підводить пам'ять (тут вже не стверджуватиму), то під час розглядання й нюхання квітів кіт ще й потерся об них, що у котячих є жестом привітання або задобрювання.

Якщо це не раціоналізація демонстративної особистості, котра навіть сама перед собою кочевряжиться, доводячи власну хоробрість і діловитість, — то що це тоді? Думаю, осмислених альтернатив до того, щоб визнати, що в даному випадку кіт демонстрував саме раціоналізацію і самовиправдання, не існує. Так що люди і тут не унікальні.