Як відрізнити адекватного росіянина від неадекватного

До останнього моменту сподівався, що не доведеться сьогодні виступати на круглому столі «Війна як соціокультурний феномен», організованому (в Інтернеті, як у нас тепер водиться) рідним Інститутом філософії. Що черга до мене не дійде. Але довелося. Ну, раз таке діло, викладу тези виступу сюди. Отже:

ОСНОВНЕ ФІЛОСОФСЬКЕ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Основне питання, яке ставить перед нами реальність сучасної російсько-української війни, є етичним. Це

ПИТАННЯ: Хто є винуватцем війни, котру Росія розв’язала проти України в 2014 році й довела її до стану повномасштабного вторгнення у 2022 році?

Це — фундаментальне питання. Відповідь на нього — сама наявність або відсутність цієї відповіді, її тональність і динаміка, нарешті, її зміст — повністю характеризує того, хто дає цю відповідь, зокрема, дозволяє цілком надійно оцінити

• розумовий рівень та рівень критичного мислення суб’єкта відповіді, якщо він перебуває на боці жертви агресії;
• рівень і стан моральності суб’єкта відповіді, якщо він перебуває на боці агента агресії;
• рівень обізнаності суб’єкта відповіді, якщо він перебуває на нейтральному боці стороннього спостерігача.

Правильна ж відповідь на це питання має прямий пізнавальний сенс, бо дозволяє

• повністю і правильно зрозуміти причини війни;
• сформувати адекватні очікування майбутнього закінчення війни, її розв’язання й наслідків;
• розв’язати багато супутніх питань.

Нині влада країни-агресора та її суспільство докладають неймовірних зусиль, працюючи на інформаційному просторі всього світу, щоб дати зумисне неправильну відповідь на це питання. Всі вони намагаються переконати і світову спільноту, і українців як жертв агресії в тому, що винуватцем цієї грандіозної кампанії злочинів є одна-єдина особа: президент РФ Путін. Вся ж російська армія, яка вчиняє небачені в XXI столітті у Європі масові звірства, виходить, не винна; не винні ні рядові – виконавці злочинів, ні командири, які дають накази на їхнє виконання або покривають їх, ні вище командування, яке служить їхнім організатором і провідником. Не винні спецслужби, які забезпечують війну (дез)інформаційно та ідеологічно, не винні журналісти, які здійснюють левову частку ідеологічної та (дез)інформаційної роботи. Не винне керівництво країни — за винятком однієї-єдиної особи. Нарешті, не винні всі ті рядові громадяни РФ та російські (за самоідентифікацією) громадяни інших країн, які публічно підтримують агресивну війну і схвалюють усі скоювані її учасниками злочини, які пишуть в соцмережах і на сайтах лайливі і погрозливі коментарі в бік України та українців, висловлюють свої мрії про наше тотальне знищення, наносять символіку агресивної війни на свій одяг, автомобілі, свої помешкання; які записують відповідні відеозвернення, беруть участь у мілітаристських заходах та акціях підтримки і пошанування вбивць, катів і мародерів. Всі вони, як нас переконують, не винні. Або винні, але їх не багато.

Насправді, масовість кампанії з боку простих росіян на підтримку війни Росії проти України — як у самій РФ, так і в будь-яких інших країнах, де вони мешкають, — показує, що російське суспільство і російський народ саме у питанні агресії проти України є не пасивною масою, а активним джерелом і провідником ідеї нападу, війни та знищення української держави та українського народу. І російська владна верхівка є не автором, а лише реалізатором агресивних ідей глибинного російського народу. І ця владна верхівка — незважаючи на перманентну шкоду, яку вона десятиліттями завдає своїй же країні і своєму ж народові, практично здійснюючи програму його поступового знищення — опинилася при владі і продовжує там перебувати тому і тільки тому, що вона виражає найпотаємніші і найсильніші бажання й прагнення свого народу. Російського народу. Влада РФ — така, яка є, тільки тому, що вона — плоть від плоті свого народу і втілює його бажання.

Таким чином, правильна відповідь на поставлене вище питання про винуватця, призвідника й зачинателя російсько-української війни водночас проста й глобальна: цілковитим і єдиним винуватцем війни, розв’язаної нині Російською Федерацією проти України, є російський народ. Народ як цілісність, як система і як маса.

Відтак, дуже важливо ставити це питання всім, хто ідентифікує себе як росіянин. В залежності від того, дають вони на нього правильну чи будь-яку неправильну відповідь, повністю виявляється їхня фундаментальна моральна позиція, їхнє моральне нутро, а як наслідок — і їхнє екзистенційне ставлення до нас, українців: є вони нашими друзями чи навпаки: смертельними ворогами. Якщо росіянин каже, що винуватий лише Путін — він є таким же ненависником всього українського, як і відвертий „ватник“, котрий каже, що винувата Україна. Просто його ненависництво приховане. Але рано чи пізно воно починає виявлятися, як ми бачимо в останні місяці по багатьох нібито ліберальних російських публічних діячах.

Залишається лише одна проблема: з носіями дуже рідкісної позиції, які намагаються „всидіти на двох стільцях“, стверджуючи, що винуватий, звісно, весь російський народ, але тільки тому, що його таким чином видресирувала, як звірів у цирку, нинішня російська влада. А так, мовляв, російський народ сам по собі (був) нормальний. До якої принципової позиції, врешті решт, можуть схилитися такі люди? Очевидно, що до будь-якої: і правильної, і неправильної. Але це — питання їхньої моральної та інтелектуальної еволюції. І врешті-решт, вони не зможуть її не пройти.

На написання цього тексту мене, насправді, спонукав не так круглий стіл, як остання стаття Юрія Нестеренка, в якій він висунув тезу, буцімто питанням, яке визначає, є росіянин ворогом України, чи ні, є питання «Ви за розпад Росії чи проти?». Так ось це просто невірно. Питання розпаду Росії нічого не визначає. За розпад можуть бути й імперці, які бажають „очищення“ нинішньої Росії в сенсі прийняття якоїсь нової моделі імперськості і не бачать іншого способу це зробити, окрім як через розпад єдиної російської держави — як, приміром, більшовики сто років тому. За розпад — принаймні суто теоретично — можуть бути й расисти, які бажають «відновлення єдності розділеного триєдиного народу Русі», а всіх «чучмеків» можуть бажати відділити кордонами, щоб не псували чистоту крові. За розпад може бути й будь-хто, хто серйозно сприйме хибну нестеренківську теорію про те, що дегуманізований російський національний характер і російська національна культура нищення й паплюження сформувалася винятково за рахунок величезної території російської держави; але такі люди можуть бути й ворогами українців, принаймні, протилежне нізвідки не випливає.

Натомість, питання «Хто є призвідником і винуватцем нинішньої війни Росії проти України?» все розставляє на свої місця, а відповідь на це питання (як і відсутність відповіді) повністю характеризує автора відповіді. Що я коротко і відзначив у своїх тезах.

Варіант допису в гуглоблозі