Практика і парадокс російського вторгнення
Про можливу причину нинішнього нападу Росії на Україну я вже писав. Залишається зрозуміти, як вони уявляли собі свою ж власну воєнну кампанію.
Перші два дні показали, як. Замість організованого наступу ми побачили повний бардак. Проти Харкова почалася артпідготовка, яка отримала контрбатарейну відповідь з північних околиць міста (там, на хвилинку, артилерійська частина), після чого з Білгородської області РФ замість фронтової групи у наступ пішли просто колони техніки по дорогах. Щоб стати мішенями. На Херсонщині через КПП тихо проїхали навіть не ударні і не штурмові групи, а фактично ДРГ, які невеликими колонами понеслися по нечисленних основних дорогах углиб для захоплення окремих стратегічних об'єктів — як от гребля ГЕС у Новій Каховці, на якій вони навіть не змогли закріпитися. В Суми кинули колону, у якій навіть стволи гармат на БМП не розчохлили (так ту техніку на вулицях браві моксельці й кинули в перші ж години до і без усяких боєзіткнень). На Гостомельський аеродром з Білорусі прилетіла кавалькада з тридцяти шести вертольотів, щоб висадитися і бути розстріляними, як у тирі. За ними через півдня прилетіла така ж група з двадцяти вертольотів, щоб знову бути розстріляною на відкритій місцевості.
Це — повний маразм. Так не нападають. В тому числі й за радянськими та російськими стандартами. ДРГ — хоч автотранспортом, хоч повітряним транспортом — висувають до артпідготовки, а не під час і не після. Бо інакше противник просто прийде у бойову готовність і зустріне ці ДРГ вогнем. Що й сталося. І десанти не висаджують хвилями, які меншають. Нерозчохлені БМП взагалі якось непристойно коментувати. Так на що ж вони розраховували? В чому був план? І на що розраховували американці, які навіть після цілої доби такого цирку на дроті, який знімався місцевими жителями скрізь на телефони і миттєво викладався у мережу, все одно продовжували наполягати, що кацапня візьме Київ за 48 годин після початку цього шапіто, тобто, за дві доби? Чому вони так вперто ігнорували дійсність, дану нам у відчуттях? На чому засновувалися?
Друга доба показала, на чому. Як виявилося, у нас немає жодної підготованої оборони. Армія є, а оборони немає. Ніякої. Ні технічно, ні матеріально, ні організаційно. Тому дії наших військ були такою ж імпровізацією, як і цей дурнуватий російський бліцкріг.
Пояснюю, бо численні розмови за останні дні показали, що люди просто не розуміють очевидних речей. Ось у нас Херсонщина, де замість кордону — лінія розмежування з окупантами в Криму. Потенційна лінія фронту. Якщо ми обороняємося — а ми з приходом такого собі Порошенка майже вісім років війни тільки оборонялися — то за всіма ще радянськими стандартами, за якими вчилася в училищах та академіях вся наша військова верхівка (та й просто за військовою логікою), одразу біля лінії розмежування треба було створити непрохідну смугу оборони, таку собі лінію Маннергейма в степу. Точніше, навіть не так. Безпосередньо перед ворогом робляться загородження, за якими розташовується т. зв. смуга забезпечення, а вже за нею — ешелонована оборона у багато ліній. Смуга забезпечення має складатися із суцільних протитанкових ровів та мінних полів, усіяних і прикритих колючим дротом та протитанковими загородженнями (бетонними фігурами, сталевими „їжаками“ і всім таким). Тягнутися вона має десь на півсотні кілометрів — аж до Скадовська, Олешківських пісків та Асканії-Нови. Вся вона має бути пристріляна до метра і позначена маячками для артилеристів. Дороги всі мають бути заміновані суцільно — як для безпосереднього підриву, так і для протидії відновленню підірваних ділянок.
Про мінування мостів я вже мовчу. В СРСР взагалі всі мости мінувалися на рівні інженерного проекту. Вибухівка закладалася в самі опори мосту при їх зведенні, герметизувалася бетоном, дроти для підриву ізолювалися та виводилися на тиловий берег (а може, й на обидва — не знаю), так що саперу залишалося лише підійти до мосту, підключити свою машинку куди треба й послати електричний імпульс.
Всьому цьому, повторюся, всіх наших офіцерів та генералів довгими роками учили у військових закладах освіти. Навчали на навчаннях. Все це у них, без сумніву, є не тільки в головах на рівні рефлексів, але й зафіксовано у всяких паперах типу інструкцій і планів. Тобто, розробка конкретних планів побудови оборонних ліній — це суто технічне завдання. При втіленні, звісно, виникатимуть проблеми. Бо це земля, яку хтось вже прибрав до рук або бажає загребти, це населені пункти, які потрапляють у мертву зону смуги забезпечення і мають бути відселені. Але під час війни все це має бути просто зроблено. Ну добре, не хочете ви забирати всю землю у власників та виселяти прифронтові населені пункти. Але замінувати і обгородити „колючкою“ всі дороги, що ведуть з окупованої території, та розмітити й пристріляти їх — це ваш прямий обов'язок!
Причому, робити це можна було вдумливо і не поспішаючи. Від захоплення Криму і до нападу з нього пройшло майже вісім років. У Генерального Штабу, Міноборони та двох верховних головнокомандувачів на двох було майже вісім років, щоб все це зробити. Не днів, не тижнів, не місяців. 8 років! Але, як ми побачили за перші дві доби війни, не було зроблено НІ-ЧО-ГО. Зовсім нічого. Взагалі. Місцевість не пристріляна, виходи з Криму не заміновані, дороги не заміновані, мости не заміновані, датчики не виставлені, групи швидкого реагування відсутні, артилерія не готова відкривати вогонь по групах вторгнення. В результаті, 24 лютого, коли зійшло сонечко, ворожі автоколони тихо й спокійно пройшли крізь КПП, і на українській території їх зустріли не прикордонники, не артилерія, не групи швидкого реагування, а самі лише веб-камери, записи яких наші браві захисники не посоромилися викласти в Інтернет:
На Сумському напрямку, наскільки можна судити, було те саме. І тільки на білоруському кордоні прикордонники якось прокинулися і дали бій ворожим колонам. Це все, що треба знати про українську оборону, яку п'ять років вибудовував такий собі Порошенко, а потім два роки — такий собі Зеленський. Два великі стратеги. Ще раз повторю, що відсутність будь-яких оборонних споруд і заходів біля лінії розмежування з Кримом повністю суперечить всьому, чому наших сучасних генералів з Міноборони та генштабу коли-небудь учили у військових навчальних закладах. Суперечить навіть не те, що їхнім знанням, а практично рефлексам. Суперечить, без сумніву, і нормативним, і технічним документам, за якими живе і функціонує армія. І нагадаю, що над армією і над Генштабом є лише дві особи, які можуть не дати їм реалізовувати їхню роботу та відхиляти їхні плани або не надавати вказівок на розробку таких планів. Це — верховний головнокомандувач, він же — президент, і це міністр оборони. Всі вони відомі на прізвища, і, якщо в Україні буде коли-небудь нормальна влада, слідчому буде неважко знайти всіх цих осіб.
Але я зараз веду мову не про явний саботаж, який виявив російський напад. Я про те, що вони там в Москві в їхньому генштабі, на відміну від нас, чудово знали, що у нас немає ніякої оборони, і її ніхто й не збирається вибудовувати. І так само знали це будь-які сильні генштаби й розвідки світу. Знали американці, тому й вивезли своє посольство з Києва і заявили, що столиця впаде за дві доби. Знали китайці, а тому й не вивозили і навіть не попереджали ні про що своїх громадян. Знали в європейських столицях, а тому й влаштували цей ледь не тримісячний ґвалт у своїх ЗМІ, попереджаючи про плановане вторгнення РФ. Вони всі бачили, що ми не готові захищатися. І не намагаємося. Що ж їм ще залишалося думати?
Це тільки нас, дурних українців, гібридна влада коричневих, а потім і зеленявих годувала майже вісім років байками про відродження армії. І завжди „забувала“ додати, що окрім армії як інституції є ще й окремі питання оборони, які ця влада ніяк не збирається ставити — не те, що вирішувати.
Відтак, план захоплення України в Москві склали хоч і авантюрний, але, загалом, цілком реалістичний. Все, що їм було треба — це швидкими ривками моторизованих ДРГ несподівано просунутися на велику глибину нашої території одразу в багатьох напрямках від кордонів і захопити у великих містах ключові стратегічні об'єкти: вузли зв'язку, енергетичні об'єкти, будівлі органів влади та силових структур. Після чого просто оголосити про зміну влади і поставити свій маріонетковий уряд. Бажано, в Києві. Можна в Харкові. Не вийде ні там, ні там — то хоча б у Запоріжжі якому-небудь. Саме тому і не було ніяких ударних, штурмових груп на наших кордонах. Була велика потьомкінська постановка, під прикриттям якої в один ранній ранок на українську територію мали кинутися моторизовані колони. Просто по дорогах. Без бою. Швидко і на велику глибину. Просто в крупні міста, в обласні центри.
І, якби вони вміли воювати, цей план цілком міг би спрацювати. Але ми вже безліч разів бачили їхні здібності. У створенні Придністров'я, захопленні Абхазії, двох чеченських війнах, захопленні Осетії, у війні на Донбасі. Те, що вони нічого не вміють, було продемонстровано у всіх цих війнах, і зараз просто підтверджується в n-ний раз. Українська армія виявилася абсолютно не готовою до нападу, але тримає удар клишоногого агресора вже тиждень, дивуючи весь світ. А чому тут дивуватися? Тут вже якраз все сподівано. Раз бліцкріг провалився (ці ідіоти не змогли навіть організувати серйозну серію терактів на аеродромах в момент нападу), то тепер буде м'ясорубка. В якій рашня вже тиждень втрачає ледь не тисячу життів на день, що співставно тільки з їхніми з втратами у Другій світовій. І втрачатиме й надалі. Захід прокинувся від ступору і переляку, зрозумів, що ми практично відбилися, і тепер із задоволенням поставлятиме нам нову й нову зброю і техніку, за допомогою якої українці будуть просто перемелювати орків на добрива, як це відбувається вже тиждень. У них цього добра багато, навіть радянського. І мотивація є.
Таким чином, все цілком просто і логічно. А нас, як завжди, губить наша власна дурість та нікчемна влада, яку вже третю каденцію обирає отупілий виборець. А паралельно із цим нас рятує тупість та нікчемність наших ворогів. Не були б вони лауреатами звання перших ідіотів світу — не було б вже і ніякої незалежної України (як це вже було в історії безліч разів). І ми зараз розплачуємося своєю кров'ю за свою дурість, за дурість нашого виборця — цілком за прогнозом покійного Бендукідзе, який в інтерв'ю Яневському зазначив, що не втримавши завоювання Євромайдану, Україна не просто втратила шанс на реформи — вона тепер за саму майбутню можливість демократичних та модернізаційних реформ буде змушена заплатити кров'ю. На зауваження Яневського, що кров вже і так ллється, Бендукідзе незворушно відповів: «Отже, мало крові, раз ви не виносите уроків. Значить, буде більше крові» (передаю суть, а не точні слова). Це була не просто теорія біотехнолога, економіста, бізнесмена та державного діяча — Бендукідзе виходив з практичного досвіду його рідної Грузії. І виявився пророком. За три ідіотські вибори — Януковича, Порошенка та Зеленського — Україна тепер платить великою кров'ю. І не думайте, що ми тут за тиждень чи місяць переможемо москалів. Воювати вони не вміють, але їх багато, і у Москви ще є ресурси, щоб мобілізовувати та кидати до нас нові партії. Навіть в умовах наджорстких санкцій, які забрали у їхньої держави майже всі грошові ресурси.
- Щоб додати коментар, увійдіть