культура

Давно хотів мати такий жарт в українській мові, але сам досі нічого не придумав. А тут надибав у коментарях у Кримського Бандерівця:

Текстовий варіант (з необхідною коректурою):

Вища культура повинна залишатися живою в суспільстві в будь-які моменти, навіть під час воєн чи інших катастроф. Інакше такому суспільству просто немає навіщо існувати.

У нас із цим все не так вже й погано. Звісно, за рахунок ініціативи самих культурних діячів, бо держава зрадила культуру країни в самий перший день вторгнення (Мінкульт у повному складі фізично не з'явився на робочі місця 24.02.2022, і питанням евакуації цінностей займалися керівники самих установ, де ці цінності зберігаються).

Так, в перший же тиждень, як кацапів відігнали від Києва і скасували цілодобову комендантську годину, з'явилася перша художня виставка плакатів — у вітринах, щоб не відкривати приміщення, але з'явилася. А в Харкові, який всі ці два роки вторгнення перебуває під постійними обстрілами, всі культурні заходи просто перенесли у підвали. І продовжили жити повноцінним життям. Зараз можна вибрати для себе і театральні вистави, і виставки.

Зокрема, зараз в Києві у музеї Ханенків триває виставка художніх творів Вільгельма Котарбінського «Золотом, кольором, світлом». Це — один з художників, які розписували Володимирський собор. А оскільки Котарбінський розписував ще й інтер'єри деяких знаних будинків у Києві, зокрема т. зв. Червону вітальню у будинку Ханенків, то музей, який у цьому будинку міститься, скористався цим і зробив ці розписи частиною експозиції.

Час від часу людство створює шедеври, до яких просто хочеться доторкнутися. Побачити на власні очі, а не на фото. Україні дуже пощастило, що у нас є один такий шедевр цивілізаційного та планетарного значення — золота пектораль, виготовлена давньогрецьким художником для скіфського поховання. Хай не наші предки зробили цей витвір, але, все ж, його для людства зберегла наша земля.

Давно я мріяв побачити знамениту пектораль з кургану «Товста могила». От тільки в нашому Музеї історичних коштовностей, в якому вона зберігається, у постійній експозиції обачно виставляють на загальний огляд копію, а не оригінал. А минулого року в останньому півріччі виставили оригінал. Тож не піти й не подивитися було просто не можна. Якраз під кінець експонування я й додибав (а сьогодні, у неділю, був останній день). Фотоапарат не брав, бо знаю я це музейне освітлення і це скло з бліками... Тому зробив ось таке криве репортажне фото на телефон (це ще вбік довелося відійти, щоб себе не сфотографувати на фоні):

Чотири дні тому, 5 грудня цього року, японська космічна місія апарату Хаябуса-2 доставила на Землю зразки ґрунту з далекого астероїда Рюгу. Герметична капсула з реголітом успішно приземлилася в Австралії, скоро була знайдена та відправлена в Японію. Паралельно ми можемо спостерігати за китайською місією Чан'е-5, метою якої є забір ґрунту з Місяця. Подивився я на обидві ці космічні експедиції, і подумалося мені, що за їхніми параметрами цілком можна порівняти японську та китайську культури в цілому. І вимальовується наступна картина:

Японці. Полетіли невеликим апаратом далеко, довго і зі складними маневрами. Добралися до маленького, але древнього астероїда. Висадили дослідницькі зонди. Витонченим маніпулятором з хірургічною точністю двічі взяли по одній ложечці породи. При цьому ще й постріляли трохи.

Китайці. Полетіли на найближче і найбільше космічне тіло, недалеко і простою траєкторією. Сіли в історично (геологічно) проміжному місці — не надто давньому, але й не молодому. Вивісили прапор. Лопатою накопали землі на цілу цеглину. Повернуться ось-ось, щоб сильно не затягувати.

По-моєму, дуже символічні відмінності.

А щоб відчути їх сповна, можна ще подивитися сцену з фільму «Безстрашний» із Джетом Лі, в якій японець перед боєм влаштовує китайцю задля знайомства чайну церемонію. Кадр з цієї сцени (з часом 01:26:17) ви бачите вище на ілюстрації. Вона дуже показова в плані демонстрації того, наскільки ритуалізованою є японська культура у порівнянні з китайською. І дуже показово, що китайський герой (насправді, реальний історичний персонаж Хуо́ Юандзя́, що в даному контексті неважливо) у цій сцені дивується і формальності церемонії, і намаганню японців вишукувати найнепомітніші відтінки у простих речах.

Такі ось культурні відмінності можна побачити у світлі моєї диванної експертизи і в масштабі космічних польотів. А за Рюгу японцям спасибі, особливо за зйомки з роверів (зокрема, такі).

Додаток. І ще одна примітна різниця. Японський апарат після завершення місії відправили до наступного астероїда на дослідження (навіть двох, почергово). А китайський посадковий модуль після того, як він віддав капсулу з ґрунтом, просто розбили об Місяць. Щоб під ногами не плутався.

Варіант допису у гуглоблозі