6 квітня цього року співвласник Monobank та виробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко оголосив про готовність виплатити премію у розмірі 20 мільйонів гривень всякій парі «виробник – оператор», чий безпілотник зможе сісти на 9 травня у центрі Москви на Красній площі.
Ідея — дуже правильна, тож народ взявся за справу. Особисто я вболівю за Віталія Бризгалова з його «Коброю». Але, судячи з усього, знайшлися чітери, які вирішили суттєво підняти свої шанси виграти приз і запустили дрон вже 3 травня, щоб побачити, як він долетить. А щоб замести сліди, начинили його вибухівкою й направили не на посадку, а на зіткнення. І якось там запрограмували підрив у повітрі.
В результаті дрон таки долетів. І таки вибухнув, де треба, в результаті чого вся планета спостерігала ефектний бабах над Кремлем:
Подивився я на це красівоє і одразу ж подумав, що буде намагання помститися. Тобто, буде ракетний удар у відповідь, причому по «центрах ухвалення рішень», тобто, по центру Києва з намаганням попасти в урядовий квартал. Так і сталося. Довелося пережити неприємну ніч на 4 травня з цілком чутною роботою зеніток і такий самий неприємний вечір 4-го, коли до зенітних черг додалися ще три вибухи „прильотів“, один з яких лишив по собі нетривкий і невеликий, але чіткий стовп чорного диму. Правда, потім виявилося, що дим цей — від нашого ж «Байрактара», який невідомо з якого дива запустили в районі Києва і явно ненавмисне підвели його під РЕБ — так що довелося його збивати над самим центром міста, практично, над урядовим кварталом. Але то лише один прецедент. Усі ж інші були явно з-за порєбріка (як і далі, в ніч на 8 травня).
І ось після цього всього взявся я дивитися, що ж про це все кажуть аналітики, і дуже здивувався. Забагато розмов про те, що вибух над Сенатським палацом московського кремля влаштували самі ж кацапи. Ось, приміром, саме це стверджують Олександр Зеленько та Олег Жданов, припускає хоча б гіпотетично Роман Світан, категорично стверджує Костянтин Криволап, практично стверджує, хоч і вагається, Петро Черник.
Рік тому, 10 березня 2022 року, ще на початку вторгнення, я дав свої прогнози щодо подальшого перебігу й можливого завершення нинішньої російсько-української війни. Перечитуючи тепер той допис, я бачу, що якісно описав все правильно (ну як, все — все, що вже збулося або збувається). Тому через рік мені не треба відмовлятися від сказаного (за винятком оцінки строків), зате можна багато чого уточнити. Адже за цей час багато чого стало зрозумілим, що не було зрозумілим тоді.
Надибав на просторах YouTube'а чудове доповнення до мого допису «Пострадянська охлократія». Валерій Пекар, підприємець і викладач (регалії коротко) просто й доступно пояснює, чому після війни ми опинимося всією країною в багні по горло, і як нинішня влада уб'є всі наївні мрії про відновлення України та нашу інтеграцію в цивілізований світ:
Хто надає перевагу текстовому формату викладу інформації, то ось стаття Пекара: «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — для обговорення якої його й запросили до ефіру, що вище у відеовставці, і яку він в цьому ефірі, по суті, переказав.
Згоден майже з усім, зроблю тільки три зауваження.
Ось вже скільки років минуло від краху Радянського Союзу, а, як виявляється, багато людей, які встигли пожити при соціалізмі, так досі й не зрозуміли фатальної ролі планування у занепаді суспільства і встановленні тоталітаризму. От що значить: роками читати неправильну літературу. В такому разі не розумітимеш навіть те, що у тебе перед очима відбувається.
Щоб якось спрямувати народ на правильний шлях, я змушений постійно рекомендувати всім читати Фрідріха Хаєка (або Гаєка; от як його транслітерувати, якщо прізвище явно чеське: Гаєк, — але сам він вже австрієць, тобто, німець, і там вже явно радше «х», ніж «г» за вимовою?). В результаті, сам оце перечитав його «Шлях до рабства». І в тому виданні, яке мені трапилося, виявилася дуже гарна післямова. Здається, в ній дуже правильно описано саме те, що відбувається на протязі усього часу незалежності України. Зацитую:
Всі знову напружуються з приводу нарощування російського військового угрупування на території Білорусі й спекулюють на тему, чим же воно закінчиться. Вставлю і свої п'ять копійок, як аналітичних, так і прогностичних. Проблему поставлю саме так, як у заголовку. У двох питаннях. Порядок цих питань спершу може видатися неправильним, але насправді з ним все гаразд. Зараз побачите. Отже:
Долаючи відразу, таки послухав Пиню про часткову мобілізацію. Ну справді мерзенне патякання. Обурює сильно. Але один нетривіальний інформативний момент я з балаканини бункерного таки виніс: він нарешті прямим текстом визнав, що хоче на окупованих українських територіях оголосити «Новоросію». Яку, зрозуміло, приєднати до Ресурсної Федерації. Здається, це перше „новоросійське“ зізнання за весь час повномасштабного вторгнення.
І ось тут я маю повне право написати: а я ж попереджав! Я про це ще в березні писав. Власне, ось мій прогноз і збувся. А заразом можна оцінити й швидкість, з якою працює адміністративна машина Кацапєтії.
Поширюю допис Юрія Бутусова, оскільки це — найрозумніше і найдоречніше, що було сказано про нинішню російсько-українську війну за весь період повномасштабного вторгнення.
Останнім часом знову стало модним просторікувати на тему можливості „двірцевого“ перевороту у верхівці Російської Федерації з метою зміщення або й усунення особисто Путіна. З цього приводу я можу зробити три коментарі.
Зараз це питання всіх турбує. Вже й прогнози почалися. Переважно бравурно-переможні, за якими все гарантовано скінчиться за три-шість місяців. Більш досвідчені та обережні дають Росії на поразку строк від півроку до року. Але все це принципово не вірно. Коли ж, якщо поміркувати тверезо, закінчиться російсько-українська війна?
Отже, на завтра — на середу 16.02.2022 року західна преса призначила чергове російське вторгнення. Попереднє було призначене неточно — десь-якось у січні. Цього разу вирішили призначити на точну дату. Щоб страшніше було. Заодно в яскравих барвах змалювали, як «Піони» будуть обстрілювати Харків з-за кордону, а не вказані літаки бомбитимуть Київ.
І в Україні багато хто справді почав панікувати. Вже й до мого кола спілкування паніка підбирається. Хтось не робить комерційних закупівель, бо все одно ж війна, і кричить, що треба терміново знімати депозити, хтось у держустанові спакував усі фонди, дзвонить у Київ і дуже дивується, чому у столиці не роблять те саме.
От у 2012 році, коли нібито мав настати кінець світу (тільки тому, що майя колись порахували свої календарні таблиці тільки до цього року), було якось веселіше. Карнавал якийсь був, хоча б. Хоча, панікерів було більше, ніж адекватних людей, і тоді.
А загроза була зовсім нереальна. Зараз вона теж не реальна. Телевізійна. Вигадана. Не буде ніякого вторгнення. Сьогоднішня DDoS-атака на чотири сайти — це, швидше за все, максимум, на який здатна Росія. Треба було б розписати, чому вторгнення не буде, але щось мені ліньки. Он і Байден трохи розчарував, не сказавши у своєму сьогоднішньому зверненні нічого нетривіального і нового. Словом, поки почекаємо. Он вже й на годиннику 16-те.
