Глобальне потепління вносить зміни і там, де їх не чекають. Живучи за т. зв. кліматичного оптимуму, ми звикли до золотої осені, основною барвою в якій є яскраво-жовтий. Так буває не у всякому кліматі і не у всякій кліматичній зоні. Он у Фінляндії (див. фото вище) осінь зовсім не золота, а багряна — по фінському: ruska. Теж яскрава, але інша: не жовта, а оранжево-руда.
У нас же цієї осені яскравих барв майже не було. Ні жовтих, ні оранжевих, ні червоних. Тепле й переважно сухе літо продовжилося на увесь вересень, після чого почало поступово згасати. Температура знижувалася повільно, і дерева переважно залишалися зеленими. Окремі яскраві клаптики золота й багрянцю в загальному зеленому полі трималися недовго: жовте листя осипалося, і залишався сіро-бурий скелет гілок, а навколо цих окремих опалих дерев все так само навсібіч стелилося полотно потертої зелені. Неяскравої, посірілої, ніби запилюженої — але зелені. І вже ця зелень поступово буріла, минаючи стадію жовтіння, і поступово опадала.
Словом, осінь 2020 року — вперше на моїй пам'яті — не була золотою. Вона була спершу зеленою й літньою, а потім — якоюсь невиразно бурою. Приклад із листопада на наступному фото:
