мова

Зображення користувача campana.

Україна стає україномовною

У 1999 році, передостанньому році XX століття, на збіговиську тогорічних випускників НАОМА затіяли ми з Антоном Якутовичем (здається, останнім з роду Якутовичів) дискусію на тему перспектив україномовності в Україні. На той момент, після кількох років прибирання українського телеефіру до рук представників, любителів та агентів узкого міра, складалося враження, що відбувається суцільна експансія російської мови та послідовне звуження сфери побутування мови української, тому багатьом перспективи української мови в Україні здавалися примарними.

Зображення користувача campana.

Як як показник культурного зростання

Давно хотів мати такий жарт в українській мові, але сам досі нічого не придумав. А тут надибав у коментарях у Кримського Бандерівця:

Текстовий варіант (з необхідною коректурою):

Зображення користувача campana.

Тавтологічне підсилення

Почув сьогодні на вулиці в розмові молодих дівчат конструкцію «навіть даже». Таке ось намагання підсилити оцінку за допомогою тавтології. Те, що це суржик, не має особливого значення: просто не знайшлося синоніма до слова «навіть», тому в хід пішло запозичення з іншої мови. Не знаю, що це за явище, і не чув все речення, щоб зрозуміти, що саме підсилювалося. Але цікаво.

Варіант допису в гуглоблозі

Зображення користувача campana.

Справжні європейці

Бачив сьогодні на Майдані незалежності справжніх басків. Точніше, одну справжню баскиню та одну (судячи по середземноморському типажу) понаєхавшую в Еускаді. Знімали репортаж для EITB.

Спершу, коли йшов мимо, подумав, що говорять іспанською (характерне подвоєне «рр»), але щось було в цій вимові не так. Коли ж вертався, прислухався, і зрозумів, що це точно не іспанська. А з такою кількістю «х» та відвертого «и» у словах це мала би бути тільки еускара. Тому я загуглив абревіатуру «EITB», і підозра одразу підтвердилася.

Тоді я, не довго розмірковуючи, підійшов (вони якраз закінчили знімати) і запитав, чи справді вони з Еускаді.

Зображення користувача campana.

Ласощі versus смаколики

Почув вчергове це огидне слівце «смаколики», і знову виникло питання: який недоумок його вигадав? Все життя всі казали: «ласощі». Гарне українське слово від кореневого «ласувати», яке має всі потрібні похідні: «ласий» (до чогось), «ласун/ласунка». Хіба от ніхто його чомусь не вживав в однині. Але насправді немає ніякої проблеми сказати: «ласощ», причому, все одно в якому роді: можна в жіночому, по-старослов'янському, можна в чоловічому, на зразок слів типу «хвощ», «хрущ», «плащ».

Колись навіть магазини були кондитерські (один так точно) з назвою «Українські ласощі». Але в останні роки невідомо звідки вилізло оце мерзенне «смаколики» і поперло як дріжжі відомо з якої ями по ЗМІ та Інтернету. Тому знову питання: звідки і хто його взяв? Виявилося, що відповідь доволі проста — досить лише загуглити.

Зображення користувача campana.

«Запевне», а не «завідомо»

Читав оце першу частину опусу Євгена Дикого «Третє дихання», і шкрябнув мене в тексті русизм «завідомо». Ніби й утворений від нашого ж слова «відомий», але у спосіб, в українській мові неможливий: і афікси «за-» й «-ом-» взаємно не сумісні, і наголос неприродно в корінь зворотним чином перенесений. Словом, суржик, як він є.

А між тим, я вже давно придумав для цього російського «заведомо» український відповідник: «запéвне». Цілком зрозуміле слово і повністю відповідає за смислом. Таке собі посилене «напевне»: яке не просто «напевне», але «заздалегідь напевне». Що й вимагається від потрібного слова. «Заведомо ложные сведения» — це «запевне хибні відóмості» (звертаємо увагу на наголос), що відрізняється від «напевне хибних відомостей», тобто, від «определённо ложных сведений» і тим більше — від «напевно хибних відмостей» (в моїй інтуїції закінчення «-о» в «напевно»/«певно» змінює смисл, перетворюючи впевненість на невпевненість: (на)певне» ≡ гарантовано, але (на)певно ≡ мабуть/можливо).

Причому, така морфологія придатна до вжитку не тільки у формі прислівника, але й у формі прикметника. «Заведомый враг всяческого прогресса» — це «запевний ворог усілякого прогресу» (або «поступу», якщо хочеться цілковитого українізаторства).

Варіант допису в гуглоблозі

Tags: 
Зображення користувача campana.

Лексика у процесах розвитку мови

Кажуть, в Античності римські автори часто бідкалися, що латинь — дуже бідна мова у порівнянні з грецькою, дуже проблематично на латині висококультурні ідеї формулювати та інтелектуальні міркування проводити. Потім якось все налагодилося. Аж так, що латинь сама стала зразковою інтелектуальною мовою для цілої Західноєвропейської цивілізації.

Ми, українці, в перші десятиліття незалежності пройшли ту саму фазу бідкання й нарікань на бідність своєї мови. Та й справді — попри весь розвиток на протязі XX століття українська залишалася біднішою за російську в плані інтелектуальної лексики. Описати сільську пастораль чи п'ятдесят видів пиріжків з маком — тут будь ласка, проблем не було. А от формувати наукову, філософську, інженерну та навіть мистецьку термінологію було вже важко. Проблематично.

Зображення користувача campana.

Чому всі неправильно вимовляють абревіатуру «ЗСУ»?

Останнім часом звернув увагу, що практично ніхто правильно не вимовляє абревіатуру «ЗСУ». Абревіатури, як відомо, вимовляються по буквах, тож «ЗСУ» має звучати як «зе-ес-у». Але з якогось дива практично всі, включно з журналістами, чомусь вимовляють: «зе-се-у». Людоньки, ну ви зовсім вже в дитинство впали? Забули, як букви називаються? Ну немає у природі ніякої букви «се» — є тільки буква «ес»!

До речі, та сама біда з вимовою букви «р» в абревіатурах, яку постійно намагаються вимовляти як «ре», а не «ер», як потрібно. Досить згадати «це-ре-у», яке ще з волохатих радянських часів неправильно вимовляється, і ніхто цього чомусь не помічає. Хоча, якщо порахувати кількість філологів у країні, здавалося б, має бути дуже соромно за таку хутірську неграмотність. Але ж ні: дипломовані філологи так само нічого не помічають.

І я зовсім не випадково згадав впадання у дитинство. Бо саме коли я ще ходив у дитячий садок, мені доводилося переконувати інших дітей — часом старших за мене на два-три роки (що в тому віці є велетенською різницею), — що правильно казати: «ер» і «ес», бо букви саме так називаються, а не «ре» і «се». Як можна здогадатися, носії неправильної вимови сперечалися і ґонорилися.

Нині ж такі мудрагелі давно виросли, вбилися в літа, вже й старіють — а дитсадкова неграмотність у них так і лишилася. Ні школа, ні виш, ні навчання, ні диплом — нічого їм не допомогло. А останнім часом ця мовна зараза, таке враження, ще й поширюється. Деградуємо цілим суспільством?

Варіант допису в гуглоблозі

Tags: 
Зображення користувача campana.

Сіверський Дінець і Сіверодонецьк (мовне)

Дерусифікація України має бути послідовною. Ось ми маємо далеко не найменшу — а зараз, під час війни, і важливу і в інших аспектах — річку Сіверський Дінець. Яка чомусь на картах і в документах постійно фігурує як «Донець»: через «о». А це теж факт русифікації, і це «о» треба виправляти. Особисто мій рід походить із Приоскілля, якраз із місцевості, що лежить недалеко від злиття Оскола і Сіверського Дінця, на самому південно-східному краї Слобожанщини. Так ось у нашому роду річку завжди називали: «Дінець» — через «і» і тільки через «і» (і, до речі, без епітета «Сіверський»). Так назву і слід писати.

В тій же географічній області у нас ще одна велика проблема: назва міста Сєверодонецьк (або, «Сєвєродонецьк» — «є-є» замість «є-е» — пишуть і так, і так). Здавалося б, місто знаходиться недалеко від річки Сіверський Дінець (хоч і не на самому березі, а на певній відстані, відділене і вільною землею, і кількома невеличкими населеними пунктами), тож його назва мала б бути утворена від назви річки. Як виявляється, ні.

Зображення користувача campana.

Як правильно писати слово «короновірус»

В Україні філологів практично немає. Людей з філологічним дипломом — море. А от людей з чуттям мови та мовознавчою компетенцією — рідкісні одиниці, яких удень з вогнем не знайдеш. Це чітко видно по тому, що мало хто нині здатен правильно написати та вимовити слово «короновірус». Майже всі журналісти, а за ними й чиновники пишуть і кажуть: «коронавірус». Правильне написання настільки рідкісне, що кожного разу викликає приємне здивування.

Tags: 
Підписатися на RSS - мова