У четвер 23 листопада цього, 2023, року сталася примітна подія, яку ніхто не помітив і навіть не зрозумів, що щось взагалі відбулося. А я собі занотую. Бо явище загалом відоме, але щоб воно проявлялося в Україні, я ніколи не чув і сам не бачив.
Передісторія. Росія й Туреччина щось там ділили і не поділили. Домовлялися і не домовилися. Можливо, щодо газу, який Росія хоче качати через Туреччину все більше, а Туреччина хоче видобувати сама. На своєму шельфі. В будь-якому разі, посварилися. Так, що Росія пригрозила вийти з придуманої Ердоганом зернової угоди. Ердоган у відповідь відпустив з неформального полону керівників оборони Маріуполя. Росія не захотіла втиратися і таки вийшла із зернової угоди.
6 квітня цього року співвласник Monobank та виробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко оголосив про готовність виплатити премію у розмірі 20 мільйонів гривень всякій парі «виробник – оператор», чий безпілотник зможе сісти на 9 травня у центрі Москви на Красній площі.
Ідея — дуже правильна, тож народ взявся за справу. Особисто я вболівю за Віталія Бризгалова з його «Коброю». Але, судячи з усього, знайшлися чітери, які вирішили суттєво підняти свої шанси виграти приз і запустили дрон вже 3 травня, щоб побачити, як він долетить. А щоб замести сліди, начинили його вибухівкою й направили не на посадку, а на зіткнення. І якось там запрограмували підрив у повітрі.
В результаті дрон таки долетів. І таки вибухнув, де треба, в результаті чого вся планета спостерігала ефектний бабах над Кремлем:
Подивився я на це красівоє і одразу ж подумав, що буде намагання помститися. Тобто, буде ракетний удар у відповідь, причому по «центрах ухвалення рішень», тобто, по центру Києва з намаганням попасти в урядовий квартал. Так і сталося. Довелося пережити неприємну ніч на 4 травня з цілком чутною роботою зеніток і такий самий неприємний вечір 4-го, коли до зенітних черг додалися ще три вибухи „прильотів“, один з яких лишив по собі нетривкий і невеликий, але чіткий стовп чорного диму. Правда, потім виявилося, що дим цей — від нашого ж «Байрактара», який невідомо з якого дива запустили в районі Києва і явно ненавмисне підвели його під РЕБ — так що довелося його збивати над самим центром міста, практично, над урядовим кварталом. Але то лише один прецедент. Усі ж інші були явно з-за порєбріка (як і далі, в ніч на 8 травня).
І ось після цього всього взявся я дивитися, що ж про це все кажуть аналітики, і дуже здивувався. Забагато розмов про те, що вибух над Сенатським палацом московського кремля влаштували самі ж кацапи. Ось, приміром, саме це стверджують Олександр Зеленько та Олег Жданов, припускає хоча б гіпотетично Роман Світан, категорично стверджує Костянтин Криволап, практично стверджує, хоч і вагається, Петро Черник.
Рік тому, 10 березня 2022 року, ще на початку вторгнення, я дав свої прогнози щодо подальшого перебігу й можливого завершення нинішньої російсько-української війни. Перечитуючи тепер той допис, я бачу, що якісно описав все правильно (ну як, все — все, що вже збулося або збувається). Тому через рік мені не треба відмовлятися від сказаного (за винятком оцінки строків), зате можна багато чого уточнити. Адже за цей час багато чого стало зрозумілим, що не було зрозумілим тоді.
Надибав на просторах YouTube'а чудове доповнення до мого допису «Пострадянська охлократія». Валерій Пекар, підприємець і викладач (регалії коротко) просто й доступно пояснює, чому після війни ми опинимося всією країною в багні по горло, і як нинішня влада уб'є всі наївні мрії про відновлення України та нашу інтеграцію в цивілізований світ:
Хто надає перевагу текстовому формату викладу інформації, то ось стаття Пекара: «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — для обговорення якої його й запросили до ефіру, що вище у відеовставці, і яку він в цьому ефірі, по суті, переказав.
Згоден майже з усім, зроблю тільки три зауваження.
8 грудня Reuters ошелешили новиною: президентка компанії SpaceX Ґвін Шотвел (Шотуел) заявила, що відтепер компанія обмежить, наскільки це можливо, використання їхнього інтернету Starlink українськими військами на фронті для керування дронами (оригінал, український переказ). Бо, бачте, технології SpaceX не призначені для використання в якості зброї, а надання Starlink організаціям і підрозділам української держави — це суто гуманітарна місія, і взагалі: таке використання ні в яких угодах не прописано. Враховуючи, що ніяких офіційних угод з постачання Starlink, наскільки я знаю, взагалі немає, і інтернет-з'єднання на фронті функціонує просто з доброї волі SpaceX та ще й значною мірою за їхній кошт — але при цьому із самого початку призначалося саме для фронту — такі заяви не мають ніякого сенсу.
З другого боку, можливостей глушити дрони у інтернет-провайдера й немає: є тільки можливість виявляти й обмежувати відеопотік з них. Для цього використовується технологія геозонування (geofencing); і SpaceX справді застосовують її, блокуючи з'єднання зі Starlink на окупованих територіях, за рахунок чого, приміром, під час Балаклійської операції у українських військ, які несподівано й далеко прорвалися в тил ворога, декілька днів не було інтернет-зв'язку — аж доки SpaceX не привела своє геозонування у відповідність до так раптово зміненої лінії фронту.
За вже більш як півмісяця, які минули від дивної заяви Шотвел, я жодного разу не чув від фронтовиків нарікань на погіршення відеопотоку з дронів. То до чого ж була ця заява Шотвел? Який сенс рік постачати спеціально для фронту цілісну інфраструктуру інтернет-зв'язку, частково її оплачувати, а потім взяти і зробити таку шизофренічну заяву, мовляв, ми так не домовлялися (хоча насправді самі були ініціаторами) і тому ми вам за це... майже нічого не зробимо.
Чотири дні тому, 5 грудня цього року, японська космічна місія апарату Хаябуса-2 доставила на Землю зразки ґрунту з далекого астероїда Рюгу. Герметична капсула з реголітом успішно приземлилася в Австралії, скоро була знайдена та відправлена в Японію. Паралельно ми можемо спостерігати за китайською місією Чан'е-5, метою якої є забір ґрунту з Місяця. Подивився я на обидві ці космічні експедиції, і подумалося мені, що за їхніми параметрами цілком можна порівняти японську та китайську культури в цілому. І вимальовується наступна картина:
Японці. Полетіли невеликим апаратом далеко, довго і зі складними маневрами. Добралися до маленького, але древнього астероїда. Висадили дослідницькі зонди. Витонченим маніпулятором з хірургічною точністю двічі взяли по одній ложечці породи. При цьому ще й постріляли трохи.
Китайці. Полетіли на найближче і найбільше космічне тіло, недалеко і простою траєкторією. Сіли в історично (геологічно) проміжному місці — не надто давньому, але й не молодому. Вивісили прапор. Лопатою накопали землі на цілу цеглину. Повернуться ось-ось, щоб сильно не затягувати.
По-моєму, дуже символічні відмінності.
А щоб відчути їх сповна, можна ще подивитися сцену з фільму «Безстрашний» із Джетом Лі, в якій японець перед боєм влаштовує китайцю задля знайомства чайну церемонію. Кадр з цієї сцени (з часом 01:26:17) ви бачите вище на ілюстрації. Вона дуже показова в плані демонстрації того, наскільки ритуалізованою є японська культура у порівнянні з китайською. І дуже показово, що китайський герой (насправді, реальний історичний персонаж Хуо́ Юандзя́, що в даному контексті неважливо) у цій сцені дивується і формальності церемонії, і намаганню японців вишукувати найнепомітніші відтінки у простих речах.
Такі ось культурні відмінності можна побачити у світлі моєї диванної експертизи і в масштабі космічних польотів. А за Рюгу японцям спасибі, особливо за зйомки з роверів (зокрема, такі).
Додаток. І ще одна примітна різниця. Японський апарат після завершення місії відправили до наступного астероїда на дослідження (навіть двох, почергово). А китайський посадковий модуль після того, як він віддав капсулу з ґрунтом, просто розбили об Місяць. Щоб під ногами не плутався.
