відео

Все хочу написати про безглузде вживання слова «крайній» і про фейкове отруєння Буданової, та все руки не доходять. Тому напишу про те, що не потребує обмірковування.

Знаєте, що таке оперативність?

У четвер 23 листопада цього, 2023, року сталася примітна подія, яку ніхто не помітив і навіть не зрозумів, що щось взагалі відбулося. А я собі занотую. Бо явище загалом відоме, але щоб воно проявлялося в Україні, я ніколи не чув і сам не бачив.

Ідеться про ерготинну паніку.

Як виявляється, я вже два місяці не писав нічого у свій блог. Хоча, було багато подій, які треба би прокоментувати. Але часу немає. Зараз ось теж. Та, все ж, таке, як нижче, я просто не можу не прокоментувати. Власне, це я про звільнення й повернення в Україну керівників оборони Маріуполя. Бо ця подія доволі загадкова. А найбільш загадковим є наступне:

6 квітня цього року співвласник Monobank та виробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко оголосив про готовність виплатити премію у розмірі 20 мільйонів гривень всякій парі «виробник – оператор», чий безпілотник зможе сісти на 9 травня у центрі Москви на Красній площі.

Ідея — дуже правильна, тож народ взявся за справу. Особисто я вболівю за Віталія Бризгалова з його «Коброю». Але, судячи з усього, знайшлися чітери, які вирішили суттєво підняти свої шанси виграти приз і запустили дрон вже 3 травня, щоб побачити, як він долетить. А щоб замести сліди, начинили його вибухівкою й направили не на посадку, а на зіткнення. І якось там запрограмували підрив у повітрі.

В результаті дрон таки долетів. І таки вибухнув, де треба, в результаті чого вся планета спостерігала ефектний бабах над Кремлем:

Подивився я на це красівоє і одразу ж подумав, що буде намагання помститися. Тобто, буде ракетний удар у відповідь, причому по «центрах ухвалення рішень», тобто, по центру Києва з намаганням попасти в урядовий квартал. Так і сталося. Довелося пережити неприємну ніч на 4 травня з цілком чутною роботою зеніток і такий самий неприємний вечір 4-го, коли до зенітних черг додалися ще три вибухи „прильотів“, один з яких лишив по собі нетривкий і невеликий, але чіткий стовп чорного диму. Правда, потім виявилося, що дим цей — від нашого ж «Байрактара», який невідомо з якого дива запустили в районі Києва і явно ненавмисне підвели його під РЕБ — так що довелося його збивати над самим центром міста, практично, над урядовим кварталом. Але то лише один прецедент. Усі ж інші були явно з-за порєбріка (як і далі, в ніч на 8 травня).

І ось після цього всього взявся я дивитися, що ж про це все кажуть аналітики, і дуже здивувався. Забагато розмов про те, що вибух над Сенатським палацом московського кремля влаштували самі ж кацапи. Ось, приміром, саме це стверджують Олександр Зеленько та Олег Жданов, припускає хоча б гіпотетично Роман Світан, категорично стверджує Костянтин Криволап, практично стверджує, хоч і вагається, Петро Черник.

Кажуть, в Античності римські автори часто бідкалися, що латинь — дуже бідна мова у порівнянні з грецькою, дуже проблематично на латині висококультурні ідеї формулювати та інтелектуальні міркування проводити. Потім якось все налагодилося. Аж так, що латинь сама стала зразковою інтелектуальною мовою для цілої Західноєвропейської цивілізації.

Ми, українці, в перші десятиліття незалежності пройшли ту саму фазу бідкання й нарікань на бідність своєї мови. Та й справді — попри весь розвиток на протязі XX століття українська залишалася біднішою за російську в плані інтелектуальної лексики. Описати сільську пастораль чи п'ятдесят видів пиріжків з маком — тут будь ласка, проблем не було. А от формувати наукову, філософську, інженерну та навіть мистецьку термінологію було вже важко. Проблематично.

Все ж таки зеленява влада — найтупіша з усіх, які у нас були, принаймні, в цьому столітті. Здається, ніхто ще під час розслідування злочинів, вчинених держслужбовцями, не пробував вийти ані на самих себе, ані на власне начальство, яке тебе прилаштувало на тепле місце. А ці можуть.

Надибав на просторах YouTube'а чудове доповнення до мого допису «Пострадянська охлократія». Валерій Пекар, підприємець і викладач (регалії коротко) просто й доступно пояснює, чому після війни ми опинимося всією країною в багні по горло, і як нинішня влада уб'є всі наївні мрії про відновлення України та нашу інтеграцію в цивілізований світ:

Хто надає перевагу текстовому формату викладу інформації, то ось стаття Пекара: «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — для обговорення якої його й запросили до ефіру, що вище у відеовставці, і яку він в цьому ефірі, по суті, переказав.

Згоден майже з усім, зроблю тільки три зауваження.

Гарний день був — 22 листопада... Особливо тим, що красиво було. Всі крони дерев — гілки, листя, хвоя — були суцільно вкриті прозорою кригою, ніби склом. А таке дуже рідко буває. Я ось тільки раз колись зумів пофотографувати таку прозору зиму.

Цього разу навіть не намагався, щоб не почали чіплятися, що це я тут під час війни фотографую. А воно найкрасивіше було навпроти МВС, де рядком ростуть кримські сосни з довжелезними хвоїнами, і ось ці всі голки суцільно були у прозорій крижаній глазурі. Тому все, що я зняв за день — це суперкоротке відео біля Золотих воріт, на якому теж, можна вважати, зафіксоване деяке диво природи: сніг десь упав з парапета і перевернувся так, що звислі бурульки стали вертикально, утворивши щось типу дитячого малюнку, на якому зображено казковий замок.

Красиво було. А наступного ранку був масований ракетний удар. Із попаданням в районі ТЕЦ № 5 — так що аж шибки задрижали. Після чого ми просиділи всім будинком без світла й опалення півтори доби. Але згадати 22 листопада було все одно приємно.

Варіант допису в гуглоблозі

Була у мене така забаганка, щоб Херсон звільнили до 7 листопада, до річниці більшовицького перевороту (він же Вєлікая октябрьская...). Це було б дуже іронічно (як з погляду місцевого: див. відеоряд за посиланням в епіграфі — так і з запоребрикового: див. міркування про «Страну вечного ноября»). Ну, друзі знають, обговорювали. Хоча сам я думав, що у листопаді бої за місто ще триватимуть, може й до кінця місяця.

В будь-якому разі, дійсність вирішила, що хай іронія буде в чому-небуть іншому, і перенесла звільнення Херсона на красиву дату 11.11.2022. Що теж добре. І чекати до кінця року не треба, як прогнозували обережні аналітики.

Зате можна святкувати. З кавунами. Куди ж без них?

Варіант допису в гуглоблозі

Вже вчора, 5 листопада Олег Жданов засвідчив (див. відео з моменту вставки 47:20), що на нещодавньому обіді у французького посла в Україні цей самий посол повідомив присутнім, що Зеленський особисто обіцяв не відвойовувати Крим. Мовляв, будемо вирішувати долю Криму суто дипломатичними засобами.

І це не навесні сказано, це вже середина осені. Після неймовірної Балаклійсько-Ізюмської операції, після „бавовни“ у Новофедорівці, Джанкої та на Кримському мосту. І після визнання Російської Федерації країною з терористичним режимом низкою східноєвропейських країн, а також Парламентською асамблеєю Ради Європи. Навіть після всього цього блазень все одно хоче „лягти“ під Кремль. „Порєшать вапрос по-пацанскі“ з терористами.

Як бачимо, дорогенькі, зеленява наволоч за вісім місяців повномасштабного вторгнення не стала проукраїнською ані на мікрон. І не збирається звільняти українські території, все ще сподіваючись, що з російськими загарбниками вийде домовитися ціною здачі частини цих територій. Частини наших земель і частини нашого народу. В окупацію. В полон. В зону. В орду.

Це дуже доречне нагадування, що Україною під час війни й загрози тотального знищення керують її прямі вороги. Які анітрохи не змінили своєї проросійської позиції і лише будучи загнані в кут вимушено імітують український патріотизм. Власне, імітувати, грати роль — це вони вміють. Особливо — головний паяц, який взагалі тільки цим все життя й займається.

Це означає, що до осені наступного року, коли ми звільнимо Херсонщину, і постане питання про звільнення Криму, запропонований мною громадянський рух «Відсіч» повністю зберігатиме актуальність, оскільки виникне реальна загроза зупинки зеленявим кодлом українських військ і згортання операцій зі звільнення наших територій під будь-яким надуманим приводом.

Пора вже братися за розум, співвітчизники, і гасити всі такі плани зеленявих ще до того, як вони стануть актуальними. А не як завжди: кліпати очима, ляпати вухами і на ходу спати, аж доки смажений півень дзьобне, — після чого знову почати заднім числом бідкатися, мовляв: як же це так сталося, що у тисячний раз Україну злії люди приспали, лукаві, а тепер в огні її, окраденную, будять. От не було всіх 999 попередніх разів, все ж так добре було...

Варіант допису в гуглоблозі

Трохи про редагування відео на комп'ютері. Треба було мені вирізати фрагмент із відеофайла. Я наївно відкрив Kdenlive і спробував зробити це там. Ну, здавалося б: графічний інтерфейс, розберуся. Промучився досить довго, але нічого не досяг, окрім розстановки міток і падіння програми. Плюнув і загуглив питання, що мене цікавило. І, о диво: виявилося, що в командному рядку це робиться дуже просто. Треба тільки вибрати, як описати фрагмент відео, який потрібно зберегти в окремий файл: через його початок та тривалість, чи через початок та кінець. В першому випадку вводимо в командному рядку команду

Кожен має займатися тим, чим уміє. Зокрема, на війні не всі повинні іти на фронт і сидіти там в окопах. Є багато іншої роботи, в тому числі і в тилу. І не лише військової. В цьому сенсі художнику краще працювати на ідеологічному фронті, а не на фізичному.

Цілком у руслі такого способу мислення був започаткований мистецький проект «Виміри незалежності», який увібрав у себе декілька самостійних мистецьких проектів, пов'язаних із висвітленням нинішньої фази російсько-української війни. Проект вилився, в тому числі, і у зведену виставку мистецьких та дизайнерських робіт, яка відкрилася у Києві в галереї «Митець» 23 серпня, на День державного прапора.

Експонуватиметься виставка зовсім недовго: до кінця місяця (завтра останній день). Але виставлені роботи залишаться і будуть надалі „працювати“. Збережеться також і корисна інформація, якою поділилися учасники на відкритті. Оце якраз у мене дійшли руки взяти відео, які я зняв під час відкриття, склеїти їх у єдиний файл та розмістити його на YouTube:

У переговорів Зеленського з російськими загарбниками є ще один аспект. Найкраще і найлаконічніше його сформулював військовий експерт Олег Жданов. Він зауважив, що ці переговори — це спроба відбілити Путіна від клейма воєнного злочинця. І спроба заблокувати подання Україною позову проти Путіна як воєнного злочинця в міжнародний трибунал. Бо тут, справді, можливо лише одне з двох: або ця людина — воєнний злочинець, або — сторона переговорів.

Останнім часом знову стало модним просторікувати на тему можливості „двірцевого“ перевороту у верхівці Російської Федерації з метою зміщення або й усунення особисто Путіна. З цього приводу я можу зробити три коментарі.

Скоригуємо мій попередній прогноз про те, що у війні проти України Росія загнала себе у глухий кут і тому буде присилати все нові й нові сили на забій, аж доки вони не закінчаться фізично, або в Росії внаслідок краху центральної влади не втратиться керування військами. Зараз про цей глухий кут вже всі говорять — і при цьому навіщось додають, що плану «Б», тобто, запасного плану у Путіна немає.

Так ось, це очевидно невірно. Запасний план у них є, і ви всі самі про нього знаєте, просто не задумуєтеся. А саме: