У 1999 році, передостанньому році XX століття, на збіговиську тогорічних випускників НАОМА затіяли ми з Антоном Якутовичем (здається, останнім з роду Якутовичів) дискусію на тему перспектив україномовності в Україні. На той момент, після кількох років прибирання українського телеефіру до рук представників, любителів та агентів узкого міра, складалося враження, що відбувається суцільна експансія російської мови та послідовне звуження сфери побутування мови української, тому багатьом перспективи української мови в Україні здавалися примарними.

Давно хотів мати такий жарт в українській мові, але сам досі нічого не придумав. А тут надибав у коментарях у Кримського Бандерівця:

Текстовий варіант (з необхідною коректурою):

На 50-му році життя помер, не побоюся гучного епітета, видатний український художник Андрій Потєряйло. Або, як він підписував свої книжкові проекти, Андрій Потурайло.

Вищу культуру потрібно берегти. І на індивідуальному рівні, і на рівні всієї країни, і на усіх проміжних. У 1941 році, коли ІІ Світова війна у червні раптом пішла у розріз із планами Кремля, і довелося витримувати напад німецьких військ замість нападати самим, в Радянському Союзі на диво знайшлися далекоглядні люди, які зрозуміли необхідність зберегти митців замість посилати їх на фронт і тому ухвалили рішення евакуювати в глибокий тил художні навчальні заклади.

Почув сьогодні на вулиці в розмові молодих дівчат конструкцію «навіть даже». Таке ось намагання підсилити оцінку за допомогою тавтології. Те, що це суржик, не має особливого значення: просто не знайшлося синоніма до слова «навіть», тому в хід пішло запозичення з іншої мови. Не знаю, що це за явище, і не чув все речення, щоб зрозуміти, що саме підсилювалося. Але цікаво.

Варіант допису в гуглоблозі

Бачив сьогодні на Майдані незалежності справжніх басків. Точніше, одну справжню баскиню та одну (судячи по середземноморському типажу) понаєхавшую в Еускаді. Знімали репортаж для EITB.

Спершу, коли йшов мимо, подумав, що говорять іспанською (характерне подвоєне «рр»), але щось було в цій вимові не так. Коли ж вертався, прислухався, і зрозумів, що це точно не іспанська. А з такою кількістю «х» та відвертого «и» у словах це мала би бути тільки еускара. Тому я загуглив абревіатуру «EITB», і підозра одразу підтвердилася.

Тоді я, не довго розмірковуючи, підійшов (вони якраз закінчили знімати) і запитав, чи справді вони з Еускаді.

І ще один технічний комп'ютерний допис, а то все забуваю, як це робиться, і доводиться кожного разу заново гуглити. Колись давно, на рубежі століть (звучить фантастично, але ж правда!), коли на моєму комп'ютері ще стояла Windows 2000, я звик, що будь-які символи, які потрібно часто набирати, але їх немає у стандартних розкладках, завжди можна набрати на додатковій (правій) цифровій клавіатурі. Просто затискаєш Alt і тиснеш на правій клавіатурі десятковий код потрібного символа. Приміром, тиснеш Alt+0151, і отримуєш тире. Справжнє ось таке тире: '—', а не знак діапазону '–' або нещасний дефіс '-'.

У Лінуксі ж (власне, в т. зв. «Іксах», на яких і досі переважно будується графічний інтерфейс у цій операційній системі) такої можливості, як мені здавалося, не було. І мені її в Лінуксі дуже не вистачало. Знайомі ІТ-шники нічим не могли допомогти і відповідали у стилі філософії MacOS або GNOME: якщо немає такої можливості, то вона й не потрібна.

Але, як виявилося, в Іксах така можливість є.

Час від часу надибую на нові для себе комп'ютерні задачі, які легше зробити в командному рядку, аніж у графічному інтерфейсі. Може, це тому, що у мене на всіх комп'ютерах стоїть Лінукс, а в ньому програми більше орієнтуються саме на командний рядок, навіть якщо вони графічні.

Так чи інакше, а ось виникла потреба видалити з багатосторінкового документа PDF кілька діапазонів сторінок. Спробував зробити це через PDF editor (pdfedit), але нічого не вийшло: програма дозволяє видаляти тільки по одній сторінці (а треба прибрати їх кілька сотень одразу), і сторінці на четвертій-п'ятій просто „падає“. Відкрив pdftk-qgui і не знайшов там потрібного функціоналу. Однак, гугління показало, що можна скористатися самим pdftk без графічного інтерфейсу. Правда, в самому Інтернеті інструкція була розрахована на видалення лише одного діапазону сторінок, тож довелося заглянути ще й у man програми. І там я вже побачив зразок. Дуже простий — в консолі ідемо в каталог з файлом, який треба покромсати, і виконуємо лише одну команду:

pdftk вхідний_файл.pdf cat 1-2 304-337 394-396 output результовний_файл.pdf

де — важливо (!) — в опціях команди треба вказувати діапазони тих сторінок, які потрібно залишити, зберегти у результовному файлі, а не видалити (я залишив, як видно з мого прикладу, з усієї книги сторінки 1, 2, 304–337 та 394–396). Для майже 400-сторінкової книги результат маємо за лічені секунди. По-моєму, дуже зручно.

Варіант допису в гуглоблозі

Вища культура повинна залишатися живою в суспільстві в будь-які моменти, навіть під час воєн чи інших катастроф. Інакше такому суспільству просто немає навіщо існувати.

У нас із цим все не так вже й погано. Звісно, за рахунок ініціативи самих культурних діячів, бо держава зрадила культуру країни в самий перший день вторгнення (Мінкульт у повному складі фізично не з'явився на робочі місця 24.02.2022, і питанням евакуації цінностей займалися керівники самих установ, де ці цінності зберігаються).

Так, в перший же тиждень, як кацапів відігнали від Києва і скасували цілодобову комендантську годину, з'явилася перша художня виставка плакатів — у вітринах, щоб не відкривати приміщення, але з'явилася. А в Харкові, який всі ці два роки вторгнення перебуває під постійними обстрілами, всі культурні заходи просто перенесли у підвали. І продовжили жити повноцінним життям. Зараз можна вибрати для себе і театральні вистави, і виставки.

Зокрема, зараз в Києві у музеї Ханенків триває виставка художніх творів Вільгельма Котарбінського «Золотом, кольором, світлом». Це — один з художників, які розписували Володимирський собор. А оскільки Котарбінський розписував ще й інтер'єри деяких знаних будинків у Києві, зокрема т. зв. Червону вітальню у будинку Ханенків, то музей, який у цьому будинку міститься, скористався цим і зробив ці розписи частиною експозиції.

Почув вчергове це огидне слівце «смаколики», і знову виникло питання: який недоумок його вигадав? Все життя всі казали: «ласощі». Гарне українське слово від кореневого «ласувати», яке має всі потрібні похідні: «ласий» (до чогось), «ласун/ласунка». Хіба от ніхто його чомусь не вживав в однині. Але насправді немає ніякої проблеми сказати: «ласощ», причому, все одно в якому роді: можна в жіночому, по-старослов'янському, можна в чоловічому, на зразок слів типу «хвощ», «хрущ», «плащ».

Магазин «Українські ласощі», Київ, вул. Богдана Хмельницького, 12/14, 1995 рік

Колись навіть магазини були кондитерські (один так точно) з назвою «Українські ласощі». Але в останні роки невідомо звідки вилізло оце мерзенне «смаколики» і поперло як дріжжі відомо з якої ями по ЗМІ та Інтернету. Тому знову питання: звідки і хто його взяв? Виявилося, що відповідь доволі проста — досить лише загуглити.

Все хочу написати про безглузде вживання слова «крайній» і про фейкове отруєння Буданової, та все руки не доходять. Тому напишу про те, що не потребує обмірковування.

Знаєте, що таке оперативність?

Читав оце першу частину опусу Євгена Дикого «Третє дихання», і шкрябнув мене в тексті русизм «завідомо». Ніби й утворений від нашого ж слова «відомий», але у спосіб, в українській мові неможливий: і афікси «за-» й «-ом-» взаємно не сумісні, і наголос неприродно в корінь зворотним чином перенесений. Словом, суржик, як він є.

А між тим, я вже давно придумав для цього російського «заведомо» український відповідник: «запéвне». Цілком зрозуміле слово і повністю відповідає за смислом. Таке собі посилене «напевне»: яке не просто «напевне», але «заздалегідь напевне». Що й вимагається від потрібного слова. «Заведомо ложные сведения» — це «запевне хибні відóмості» (звертаємо увагу на наголос), що відрізняється від «напевне хибних відомостей», тобто, від «определённо ложных сведений» і тим більше — від «напевно хибних відмостей» (в моїй інтуїції закінчення «-о» в «напевно»/«певно» змінює смисл, перетворюючи впевненість на невпевненість: (на)певне» ≡ гарантовано, але (на)певно ≡ мабуть/можливо).

Причому, така морфологія придатна до вжитку не тільки у формі прислівника, але й у формі прикметника. «Заведомый враг всяческого прогресса» — це «запевний ворог усілякого прогресу» (або «поступу», якщо хочеться цілковитого українізаторства).

Варіант допису в гуглоблозі

У четвер 23 листопада цього, 2023, року сталася примітна подія, яку ніхто не помітив і навіть не зрозумів, що щось взагалі відбулося. А я собі занотую. Бо явище загалом відоме, але щоб воно проявлялося в Україні, я ніколи не чув і сам не бачив.

Ідеться про ерготинну паніку.

Ну ось: дописав планову тему для рідного інституту (майже півроку на це пішло, одначе), тепер можна й трохи часу на блог виділити. Правда, написати доведеться зовсім не про те, що першочергово було заплановано. Бо тільки-но зі мною сталася річ, на яку я роками із сумом очікував, і яка стосується всієї країни і всього нашого життя: я став свідком роботи політично-кримінальної цензури в режимі реального часу.

Передісторія. Росія й Туреччина щось там ділили і не поділили. Домовлялися і не домовилися. Можливо, щодо газу, який Росія хоче качати через Туреччину все більше, а Туреччина хоче видобувати сама. На своєму шельфі. В будь-якому разі, посварилися. Так, що Росія пригрозила вийти з придуманої Ердоганом зернової угоди. Ердоган у відповідь відпустив з неформального полону керівників оборони Маріуполя. Росія не захотіла втиратися і таки вийшла із зернової угоди.

Як виявляється, я вже два місяці не писав нічого у свій блог. Хоча, було багато подій, які треба би прокоментувати. Але часу немає. Зараз ось теж. Та, все ж, таке, як нижче, я просто не можу не прокоментувати. Власне, це я про звільнення й повернення в Україну керівників оборони Маріуполя. Бо ця подія доволі загадкова. А найбільш загадковим є наступне:

6 квітня цього року співвласник Monobank та виробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко оголосив про готовність виплатити премію у розмірі 20 мільйонів гривень всякій парі «виробник – оператор», чий безпілотник зможе сісти на 9 травня у центрі Москви на Красній площі.

Ідея — дуже правильна, тож народ взявся за справу. Особисто я вболівю за Віталія Бризгалова з його «Коброю». Але, судячи з усього, знайшлися чітери, які вирішили суттєво підняти свої шанси виграти приз і запустили дрон вже 3 травня, щоб побачити, як він долетить. А щоб замести сліди, начинили його вибухівкою й направили не на посадку, а на зіткнення. І якось там запрограмували підрив у повітрі.

В результаті дрон таки долетів. І таки вибухнув, де треба, в результаті чого вся планета спостерігала ефектний бабах над Кремлем:

Подивився я на це красівоє і одразу ж подумав, що буде намагання помститися. Тобто, буде ракетний удар у відповідь, причому по «центрах ухвалення рішень», тобто, по центру Києва з намаганням попасти в урядовий квартал. Так і сталося. Довелося пережити неприємну ніч на 4 травня з цілком чутною роботою зеніток і такий самий неприємний вечір 4-го, коли до зенітних черг додалися ще три вибухи „прильотів“, один з яких лишив по собі нетривкий і невеликий, але чіткий стовп чорного диму. Правда, потім виявилося, що дим цей — від нашого ж «Байрактара», який невідомо з якого дива запустили в районі Києва і явно ненавмисне підвели його під РЕБ — так що довелося його збивати над самим центром міста, практично, над урядовим кварталом. Але то лише один прецедент. Усі ж інші були явно з-за порєбріка (як і далі, в ніч на 8 травня).

І ось після цього всього взявся я дивитися, що ж про це все кажуть аналітики, і дуже здивувався. Забагато розмов про те, що вибух над Сенатським палацом московського кремля влаштували самі ж кацапи. Ось, приміром, саме це стверджують Олександр Зеленько та Олег Жданов, припускає хоча б гіпотетично Роман Світан, категорично стверджує Костянтин Криволап, практично стверджує, хоч і вагається, Петро Черник.

Кажуть, в Античності римські автори часто бідкалися, що латинь — дуже бідна мова у порівнянні з грецькою, дуже проблематично на латині висококультурні ідеї формулювати та інтелектуальні міркування проводити. Потім якось все налагодилося. Аж так, що латинь сама стала зразковою інтелектуальною мовою для цілої Західноєвропейської цивілізації.

Ми, українці, в перші десятиліття незалежності пройшли ту саму фазу бідкання й нарікань на бідність своєї мови. Та й справді — попри весь розвиток на протязі XX століття українська залишалася біднішою за російську в плані інтелектуальної лексики. Описати сільську пастораль чи п'ятдесят видів пиріжків з маком — тут будь ласка, проблем не було. А от формувати наукову, філософську, інженерну та навіть мистецьку термінологію було вже важко. Проблематично.

Залишу-но я тут посилання на інтерв'ю з розвідником і контррозвідником Романом Червінським, яке було взяте якраз перед його арештом. Дуже вчасно. Поміркувавши два дні, я зостаюся при думці, що це — найважливіше з усіх інтерв'ю про долю України (нинішню й майбутню), які були дані за весь час вторгнення, а то й за останні 4 роки.

На останню добу прийшлося аж два епічні вибухи, і добре, що цілком безпечні. Спершу в атмосфері вибухнув метеор, причому десь порівняно недалеко біля мене:

Рік тому, 10 березня 2022 року, ще на початку вторгнення, я дав свої прогнози щодо подальшого перебігу й можливого завершення нинішньої російсько-української війни. Перечитуючи тепер той допис, я бачу, що якісно описав все правильно (ну як, все — все, що вже збулося або збувається). Тому через рік мені не треба відмовлятися від сказаного (за винятком оцінки строків), зате можна багато чого уточнити. Адже за цей час багато чого стало зрозумілим, що не було зрозумілим тоді.

Отже, по пунктах:

Останнім часом звернув увагу, що практично ніхто правильно не вимовляє абревіатуру «ЗСУ». Абревіатури, як відомо, вимовляються по буквах, тож «ЗСУ» має звучати як «зе-ес-у». Але з якогось дива практично всі, включно з журналістами, чомусь вимовляють: «зе-се-у». Людоньки, ну ви зовсім вже в дитинство впали? Забули, як букви називаються? Ну немає у природі ніякої букви «се» — є тільки буква «ес»!

До речі, та сама біда з вимовою букви «р» в абревіатурах, яку постійно намагаються вимовляти як «ре», а не «ер», як потрібно. Досить згадати «це-ре-у», яке ще з волохатих радянських часів неправильно вимовляється, і ніхто цього чомусь не помічає. Хоча, якщо порахувати кількість філологів у країні, здавалося б, має бути дуже соромно за таку хутірську неграмотність. Але ж ні: дипломовані філологи так само нічого не помічають.

І я зовсім не випадково згадав впадання у дитинство. Бо саме коли я ще ходив у дитячий садок, мені доводилося переконувати інших дітей — часом старших за мене на два-три роки (що в тому віці є велетенською різницею), — що правильно казати: «ер» і «ес», бо букви саме так називаються, а не «ре» і «се». Як можна здогадатися, носії неправильної вимови сперечалися і ґонорилися.

Нині ж такі мудрагелі давно виросли, вбилися в літа, вже й старіють — а дитсадкова неграмотність у них так і лишилася. Ні школа, ні виш, ні навчання, ні диплом — нічого їм не допомогло. А останнім часом ця мовна зараза, таке враження, ще й поширюється. Деградуємо цілим суспільством?

Варіант допису в гуглоблозі

У продовження запису «Навіщо SpaceX глушить дрони на фронті?». Нарешті з'явилася інформація, яка пояснює загадкові заяви Ґвін Шотвел та Ілона Маска про обмеження мережі Starlink для роботи українських дронів на фронті. І мене це пояснення зовсім не тішить.

Все ж таки зеленява влада — найтупіша з усіх, які у нас були, принаймні, в цьому столітті. Здається, ніхто ще під час розслідування злочинів, вчинених держслужбовцями, не пробував вийти ані на самих себе, ані на власне начальство, яке тебе прилаштувало на тепле місце. А ці можуть.

Оце нещодавно помітив, що в Києві стало катастрофічно мало птахів. Можна сказати, що майже повністю зникли.

Раніше на кожному газоні, кущі, дереві і навіть купці піску була ціла зграя горобців. Як т. зв. домашніх, так і польових. Тепер немає жодного. Скільки не ходжу — не бачу їх: зникли, та й годі. А це ж найпоширеніші міські птахи були!

Так само зникли повністю граки. Раніше вони скрізь були. А ввечері збиралися у величезні зграї і, вибираючи місце для ночівлі, кружляли над містом здоровими чорними вихорами, нагадуючи рої роботів з Лемового «Непереможного». Тепер не бачу жодного. Хоча зима давно скінчилася, і мали б повернутися. Але ні.

Шпаки й чорні дрозди завжди прилітали в Київ із зимівлі десь на рубежі лютого й березня. Нині вже кінець березня, а я не бачу жодного. Як і жодного співочого дрозда. А це ж були найпоширеніші птахи після горобців і ворон!

Раніше по берегах Дніпра скрізь бігали сірі плиски і трусили хвостами. Нині — жодної. Чайок теж немає. А їх же два види було.

Що ж вже казати про менш поширених птахів — синиць, славок, сорок, сойок, підкоришників усяких. Ніби й є якісь птахи: ідеш по гайку і чуєш чотири-п'ять різних пташиних пісень — але це одиничні особини, яких не завжди й побачиш. Двох малих дятлів хіба сьогодні побачив, і кілька птахів поодаль, яких ідентифікувати на відстані було неможливо. І все. Про рідкісні види — всяких соколів та круків я вже й не згадую.

По суті, у помітних кількостях залишилися лише ворони й качки-крижні. Інше птаство як вимерло. Навіть голуби зникли, що вже зовсім ні в які ворота не лізе. Підозрюю, що так воно і є: вимерли. Ще рік тому постійна робота артилерії розлякала з Києва птахів. Це було вже тоді одразу помітно. Очевидно, більшість не гніздилася тут, і нині, через рік, ми маємо провал у всіх пташиних популяціях. Спитати б, що думають із цього приводу орнітологи, але таких знайомих у мене немає.

В будь-якому разі, є підозра, що цього року ми можемо не побачити і не почути в Києві ні стрижів, ні солов'їв. Що буде вже зовсім сумно.

А найдивніше — це те, що разом із птахами кудись зникли й комахи. За всю весну я тільки одного павука зустрів на вулиці, а комах досі не бачив. Хоча весна тепла, бруньки вже розпускаються (а не як колись, за т. зв. «кліматичного оптимуму», — в середині квітня), тож мали б вже вигрітися та й повилазити з-під кори. А зменшення кількості птахів мало б сильно збільшити екологічний простір для комах, дозволити їм більше розмножуватися й легше пересуватися. Але ж ні. Немає комах. Ходиш, як по радіаційному лісі, де рослини ще вижили, витримали дозу радіації, а тварини — ні. От що б це означало?

Варіант допису в гуглоблозі

Вчора, 17 березня 2023 року, був історичний день. Стара Європа, яка так довго панькалася не тільки з Росією, але й особисто з Путіном, нарешті відмежувалася хоча б від цього останнього, оголосивши його воєнним злочинцем. Міжнародний кримінальний суд, який перебуває в Гаазі, — отой самий знаменитий гаазький трибунал — офіційно оголосив Путіну підозру у вчиненні воєнного злочину й видав ордер на його арешт:

В принципі, за цю добу і без мене все сказано в медіа, я тільки підсумую і правильно розставлю акценти, оскільки це справді історична подія. Отже, що ми маємо?

А знаєте, для чого потрібна гвардія наступу, нещодавно анонсована МВС і відтоді сильно рекламована? Ось ця сама, з професійними фото й мотивувальними описами батальйонів Нацгвардії, включно з легендарним «Азовом»? Я ось не бачу в Інтернеті, щоб це хоч хтось розумів, тому напишу.

Надибав на просторах YouTube'а чудове доповнення до мого допису «Пострадянська охлократія». Валерій Пекар, підприємець і викладач (регалії коротко) просто й доступно пояснює, чому після війни ми опинимося всією країною в багні по горло, і як нинішня влада уб'є всі наївні мрії про відновлення України та нашу інтеграцію в цивілізований світ:

Хто надає перевагу текстовому формату викладу інформації, то ось стаття Пекара: «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» — для обговорення якої його й запросили до ефіру, що вище у відеовставці, і яку він в цьому ефірі, по суті, переказав.

Згоден майже з усім, зроблю тільки три зауваження.

8 грудня Reuters ошелешили новиною: президентка компанії SpaceX Ґвін Шотвел (Шотуел) заявила, що відтепер компанія обмежить, наскільки це можливо, використання їхнього інтернету Starlink українськими військами на фронті для керування дронами (оригінал, український переказ). Бо, бачте, технології SpaceX не призначені для використання в якості зброї, а надання Starlink організаціям і підрозділам української держави — це суто гуманітарна місія, і взагалі: таке використання ні в яких угодах не прописано. Враховуючи, що ніяких офіційних угод з постачання Starlink, наскільки я знаю, взагалі немає, і інтернет-з'єднання на фронті функціонує просто з доброї волі SpaceX та ще й значною мірою за їхній кошт — але при цьому із самого початку призначалося саме для фронту — такі заяви не мають ніякого сенсу.

З другого боку, можливостей глушити дрони у інтернет-провайдера й немає: є тільки можливість виявляти й обмежувати відеопотік з них. Для цього використовується технологія геозонування (geofencing); і SpaceX справді застосовують її, блокуючи з'єднання зі Starlink на окупованих територіях, за рахунок чого, приміром, під час Балаклійської операції у українських військ, які несподівано й далеко прорвалися в тил ворога, декілька днів не було інтернет-зв'язку — аж доки SpaceX не привела своє геозонування у відповідність до так раптово зміненої лінії фронту.

За вже більш як півмісяця, які минули від дивної заяви Шотвел, я жодного разу не чув від фронтовиків нарікань на погіршення відеопотоку з дронів. То до чого ж була ця заява Шотвел? Який сенс рік постачати спеціально для фронту цілісну інфраструктуру інтернет-зв'язку, частково її оплачувати, а потім взяти і зробити таку шизофренічну заяву, мовляв, ми так не домовлялися (хоча насправді самі були ініціаторами) і тому ми вам за це... майже нічого не зробимо.

От що це взагалі було? Розберемося.