Останнім часом знову стало модним просторікувати на тему можливості „двірцевого“ перевороту у верхівці Російської Федерації з метою зміщення або й усунення особисто Путіна. З цього приводу я можу зробити три коментарі.

Скоригуємо мій попередній прогноз про те, що у війні проти України Росія загнала себе у глухий кут і тому буде присилати все нові й нові сили на забій, аж доки вони не закінчаться фізично, або в Росії внаслідок краху центральної влади не втратиться керування військами. Зараз про цей глухий кут вже всі говорять — і при цьому навіщось додають, що плану «Б», тобто, запасного плану у Путіна немає.

Так ось, це очевидно невірно. Запасний план у них є, і ви всі самі про нього знаєте, просто не задумуєтеся. А саме:

Міст через Чонгарську протоку

До питання, чому на момент вторгнення російських загарбників не було ніякої інфраструктури та ніяких заходів оборони, на що я вже звертав увагу. Просто зацитую Юрія Бутусова:

Зараз це питання всіх турбує. Вже й прогнози почалися. Переважно бравурно-переможні, за якими все гарантовано скінчиться за три-шість місяців. Більш досвідчені та обережні дають Росії на поразку строк від півроку до року. Але все це принципово не вірно. Коли ж, якщо поміркувати тверезо, закінчиться російсько-українська війна?

Про можливу причину нинішнього нападу Росії на Україну я вже писав. Залишається зрозуміти, як вони уявляли собі свою ж власну воєнну кампанію.

Нарешті! Маємо просування не лише на польовому фронті, але й на законодавчому. Сьогодні Верховна Рада ухвалила Закон про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів. Поки в базі даних ВР є лише текст законопроекту та його процедурна картка, остаточного тексту закону немає.

Нюанс полягає в тому, що до самого факту, що цей закон додумалися написати, ми з Оленкою маємо безпосередній стосунок. Відчуваю себе справжнім рептилоїдом, жидомасоном та ілюмінатом в одній особі.

Якщо кожен буде робити для перемоги все, що може і вміє робити добре, ми переможемо, незважаючи на всі підступи Єрмака, Зєлі та іншої п'ятої колони.

Варіант допису в гуглоблозі

Ну ось, сталося те, про що я попереджав ще вчора і сьогодні зранку, а мені рідні казали, що я перебільшую. В той самий момент, коли агресори виснажилися, зупинилися і при цьому не мають ресурсів для переходу до оборони — саме в цей момент Голум Зєля почав з ними переговори і, судячи з усього, під цим приводом зупинив українські війська, не дозволивши їм перейти до контрнаступу. Принаймні, за день не було ніяких новин про бої навколо Києва.

А це — пряма здача України.

І про цю здачу (про зраду не кажу, бо Зєля і зеленяві завжди були любителями «руского міра» і ненависниками України) вже проговорився Подоляк, який, на відміну від представника РФ Мединського, прямо сказав, що основною метою переговорів було припинення вогню та бойових дій:

Розумієте, ці зеленяві виродки прямо кажуть устами Подоляка, що вони не збираються звільняти Україну, відвойовувати її землю і викидати агресора з української території! Вони хочуть просто зафіксувати status quo, стан, що склався, — за якого російські загарбницькі війська стоять на території України по добрій половині її периметра, вже захопили частину її населених пунктів, убивають мирних жителів, руйнують житлові будинки, інфраструктуру, пам'ятки та заклади культури (з останнього — музей в Іванкові на Київщині з картинами Марії Приймаченко) — і тепер просто це треба зафіксувати і припинити бойові дії! Десь на ось такій позиції або й гіршій:

Отже, вторгнення, про яке говорили цілий сезон — із листопада ще — таки почалося. (До речі, це сталося саме в ту добу, коли Україна розпочала триденний експеримент із відключення власної системи електромереж від електромереж Росії та Білорусі). Помилку визнаю: розвідка США мала цілком правильні і до того ж постійно свіжі дані щодо рішень Путіна. Треба визнати, що працюють вони добре. Помилка всіх тих, хто, включно зі мною, не вірив у напад Росії на Україну поза межами ОРДЛО — це, власне, та сама помилка, якої припустився Сталін, не вірячи у план «Барбаросса». Ми дивилися на всі ці супутникові знімки, читали всі ці повідомлення про перегрупування військ і техніки — і справедливо не бачили там ніяких ударних угрупувань. Бачили окозамилювання, навмисну демонстрацію та пересування одних і тих самих груп туди-сюди, щоб спостерігачі рахували їх як ніби різні (саме це було просто перед нападом викрито поляками щодо військ у Білорусі). Не бачили структурованих підрозділів, а тільки розрізнені випадкові групи. І це справді так і було (напишу окремим дописом, якщо руки дійдуть). В чому ж помилка?

Вчора керівництво Росії (а точніше, особисто Путін) вирішило нарешті юридично зафіксувати своє вторгнення в Україну і присутність своїх окупаційних військ на Донбасі. Найшвидше серед українського політикуму і найбільш правильно відреагувала, як це завжди і буває, «Батьківщина». Юлія Тимошенко з трибуни Верховної Ради, посилаючись на відповідні документи: закони, міжнародні угоди та регламент ООН, — внесла конкретні пропозиції щодо дій у ситуації, що склалася. У її виступі виділяються чотири принципові пропозиції: встановити необмежене фінансування Міністерства оборони (так званий „відкритий рядок“), запровадити воєнний стан у Луганській та Донецькій областях, звернутися до Ради безпеки ООН про проведення виїзного засідання в Україні (це прямо передбачено їхнім регламентом) та, нарешті, здійснити міжнародний позов щодо збитків від російської агресії.

Сьогодні з усіх цих пропозицій вже реалізована перша: ВР прийняла відповідний закон, поданий Тимошенко (і журналамери, як водиться, навіть не змогли його правильно зрозуміти: белькочуть щось про збільшення фінансування і цифру називають). В усьому ж іншому справжній правитель України Єрмак вирішив перехопити ініціативу на себе. Зібрав Радбез, на якому було запропоновано ввести... надзвичайний стан. Не воєнний, а надзвичайний. І не в тих областях, де йде вторгнення, або очікується, — а в усіх інших. Де нічого не відбувається і не очікується. Бий своїх, щоб чужі боялися. Так і пояснили: у всіх областях, крім Луганської та Донецької, бо там, бачте, вже і так є якийсь стан (який вони навіть назвати власною назвою не можуть).

Воля Єрмака була зафіксована рішенням РНБО, далі указом президента (у нас поки є ще такий) і спрямована до ВР. Бо тільки Верховна Рада затверджує законом введення надзвичайного або воєнного стану. На жаль, депутати піддалися і за цей маразм проголосували. Проголосували за те, щоб

ввести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва надзвичайний стан з 00 годин 00 хвилин 24 лютого строком на 30 діб.

Скажіть на милість, а навіщо будь-який особливий стан вводити в Закарпатській області? Де Росія, а де Закарпаття? А у Львівській, Івано-франківській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській, Дніпропетровській, Полтавській областях? У внутрішніх областях, які не біля кордону, не біля Росії та її сателітів? Що за маячня взагалі діється?

І найголовніше: а до чого тут взагалі надзвичайний стан? Чому не воєнний? Направді, все дуже просто © Саакашвілі.

Відкриваємо обидва закони: «Про правовий режим надзвичайного стану» та «Про правовий режим воєнного стану», читаємо, порівнюємо і бачимо наступне:

Щоб там не творилося, а дата сьогодні красива: 22.02.2022. Якщо прибрати крапки, то читається в обидва боки однаково. Востаннє таке було два роки тому, але сьогодні, можливо, навіть цікавіше з нумерологічної точки зору. Бо сьогодні в межах доби було вже три, а не дві епохи (так астрономи називають будь-які часові дати, датування), які теж є паліндромами і повторюють цифри номера року. А саме, це були 02:20, 20:02 та 22:22. Таким чином, виходить ціле паліндромне дерево або кетяг.

Варіант допису в гуглоблозі

Отже, на завтра — на середу 16.02.2022 року західна преса призначила чергове російське вторгнення. Попереднє було призначене неточно — десь-якось у січні. Цього разу вирішили призначити на точну дату. Щоб страшніше було. Заодно в яскравих барвах змалювали, як «Піони» будуть обстрілювати Харків з-за кордону, а не вказані літаки бомбитимуть Київ.

І в Україні багато хто справді почав панікувати. Вже й до мого кола спілкування паніка підбирається. Хтось не робить комерційних закупівель, бо все одно ж війна, і кричить, що треба терміново знімати депозити, хтось у держустанові спакував усі фонди, дзвонить у Київ і дуже дивується, чому у столиці не роблять те саме.

От у 2012 році, коли нібито мав настати кінець світу (тільки тому, що майя колись порахували свої календарні таблиці тільки до цього року), було якось веселіше. Карнавал якийсь був, хоча б. Хоча, панікерів було більше, ніж адекватних людей, і тоді.

А загроза була зовсім нереальна. Зараз вона теж не реальна. Телевізійна. Вигадана. Не буде ніякого вторгнення. Сьогоднішня DDoS-атака на чотири сайти — це, швидше за все, максимум, на який здатна Росія. Треба було б розписати, чому вторгнення не буде, але щось мені ліньки. Он і Байден трохи розчарував, не сказавши у своєму сьогоднішньому зверненні нічого нетривіального і нового. Словом, поки почекаємо. Он вже й на годиннику 16-те.

Варіант допису в гуглоблозі

Час від часу людство створює шедеври, до яких просто хочеться доторкнутися. Побачити на власні очі, а не на фото. Україні дуже пощастило, що у нас є один такий шедевр цивілізаційного та планетарного значення — золота пектораль, виготовлена давньогрецьким художником для скіфського поховання. Хай не наші предки зробили цей витвір, але, все ж, його для людства зберегла наша земля.

Давно я мріяв побачити знамениту пектораль з кургану «Товста могила». От тільки в нашому Музеї історичних коштовностей, в якому вона зберігається, у постійній експозиції обачно виставляють на загальний огляд копію, а не оригінал. А минулого року в останньому півріччі виставили оригінал. Тож не піти й не подивитися було просто не можна. Якраз під кінець експонування я й додибав (а сьогодні, у неділю, був останній день). Фотоапарат не брав, бо знаю я це музейне освітлення і це скло з бліками... Тому зробив ось таке криве репортажне фото на телефон (це ще вбік довелося відійти, щоб себе не сфотографувати на фоні):

Якось в останні роки зі свічкою на вікні у День пам'яті жертв голодоморів не складалося. А нагадувати треба.

Фотограф такий собі з мене. Та й камера не годиться. Але, принаймні, це реальне фото в реальному будинку в реальному місті, а не інтернет-плакатик.

Варіант допису в гуглоблозі

У молодших класах школи ми заповнювали «Зошит для самостійної роботи з природознавства». Завести щось таке у бложику, чи що? Адже окремі погодні епізоди все одно потім пригадуються й обговорюються. Ось учора, 23 листопада 2021 року, випав перший сніг у зимовому сезоні 2021–2022. Випав мокрий, оскільки температура нижче +1°С не опускалася (тому на сьогодні від цього сніжку і сліду не лишилося).

А заодно я взнав, що коли сніг мете, то заважає камері телефона фокусуватися. В результаті чого практично все, що наклацав, розмазалося. Нещасне фото нижче — це те, що найрізкіше вийшло.

Загалом, випадіння першого снігу в листопаді для нашої кліматичної зони раніше було нормою, та й нині часто трапляється попри глобальне потепління. Ось і порівнюватимемо з наступними роками (якщо не ліньки буде).

Варіант допису в гуглоблозі

Минулого року українська розвідка розробила блискучу операцію із захоплення російських найманців з ПВК «Вагнер». Ця операція була в останній момент зірвана вищим керівництвом країни: головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком, який наказав перенести її на кілька днів, та президентом Володимиром Зеленським, який (за його ж словами) подзвонив білоруському диктатору Лукашенку, на теориторії країни якого вони перебували, і „віддав“ їх йому (щоб вони не дісталися українській розвідці).

Приховати злочин не вдалося. Тому кожного разу, коли в Україні піднімалося обговорення державної зради Єрмака і Зеленського у справі «вагнерівців», ОП активно намагався перебити це обговорення вкиданням в український інфопростір якої-небудь абсурдної, але резонансної інформації. Про ці випадки я писав у попередньому дописі. Нині мій аналіз повністю підтверджується, оскільки нині настав новий етап зростання інтересу суспільства до описуваної проблеми, і 95-квартальна влада знову вчинила так само, як і у минулі рази. А саме:

Хвилинка аналітики. CNN оприлюднило обіцяний репортаж про операцію української розвідки із затримання російських терористів-«вагнерівців», яка (операція) була провалена після повідомлення про неї на закритому засіданні в Офісі Президента, де було присутніми всього декілька осіб. У відповідь на репортаж ОП влаштував істерику з офіційних заяв і коментарів, смисл якої: ми ніякі операції з американцями не можемо проводити, це — все вигадки Москви. Зрозуміло, що це справило зворотний ефект у ЗМІ та соцмережах.

Що ж було робити зеленявим?

Сиджу вчора, слухаю через колонки «Варіації Голдберга» Йогана Себастьяна нашого Баха, аж раптом жінка з ванни озивається: «Це ти так вже навчився грати на синтезаторі?». Ось так взяла і поставила мене в один ряд із Гленом Гулдом. А я ж і нотної грамоти не знаю, і по клавішах ледь попадаю.

А найбільш смішне тут те, що жінка моя якраз вміє грати на фортепіано. Колись училася. І от на тобі...

Варіант допису в гуглоблозі

Попередній допис про фальсифікацію проекта Великого герба несподівано дозволив встановити ще один неприємний факт про нинішню „зелену“ владу. В ньому наведена ілюстрація, взята із сайту нинішнього Мінкульту (утвореного минулого року після погрому попереднього міністерства позаминулого року). Увечері 14 липня цього, 2021-го, року щось сталося чи то з сервером хостера, чи то із сервісом Cloudflare (одразу після цього були повідомлення про вразливість в одній із програмних служб Cloudflare), і сайт Мінкульту просто став недоступним. Замість будь-якої його сторінки можна було побачити ось таке повідомлення про помилку:

І що ж ми тут бачимо? А бачимо ми, що дані сайту українського міністерства знаходяться в Москві. У столиці країни-агресора, яка веде проти нас війну вже сім років. От так просто зе-влада взяла, і розмістила дані урядової державної інституції в Москві. Будемо, сподіватися, що тільки несекретні. Хоча, хто ж їх знає...

Варіант допису в гуглоблозі

Отже, батьків прогноз (на жаль) збувся, і один відомий нам, але невідомий загалу шукач слави таки пробився як то кажуть „в найвищі кабінети“ і переконав їхнього нинішнього посідача підтасувати, сфальшувати проект Великого герба, просто (і тупо) підмінивши його на зовсім інший і подавши його у складі зовсім не того законопроекту, що мав би бути. Отак взяти, і підмінити. Примітивне шахрайство у всієї країни перед очима — і воно було реалізоване.

Назвати цього діяча на ім'я–прізвище, чи що? Він же так слави прагне: у підсунутому через фальшування проекті співавтором значиться. Правда, мене ніхто не читає, так що наслідків це все одно не матиме...

P. S. Я так дивлюся, що наш „герой“, який пробився на Банкову і подав ідею сфальшувати проект Великого герба, вже сам про себе кричить — і так, що вже називає себе не просто співавтором, а керівником авторського колективу. Ну добре: назвав себе сам. Отже, цей шахрай — такий собі історик Юрій Савчук. Цікаво, як він собі уявляє славу фальсифікатора? Судячи з усього — як щось дуже позитивне. Примітно, що і у своїй біографії (коли подавався на керівну посаду) він нахабно набрехав, ніби проштовхуваний ним проект був у свій час переможцем конкурсу (я вже мав нагоду писати, що ніякого переможця тоді не визначили).

Варіант допису у гуглоблозі

Двоюрідна сестра сповна відчула на собі, що являє собою медична реформа імені Супрун.

Втомлена спіткнулася на темній вулиці, в результаті чого отримала перелом носа. „Швидка“ забрала її в лікарню, де її... просто проігнорували. Не оформили, не обстежили. Нічого. Медичний персонал, бачачи закривавлене обличчя, просто обходив і відвертався. Так і довелося їхати додому ні з чим. Коли настав день і відчинилися поліклініки, поїхала в найближчу. Там її не стали обслуговувати без жодних пояснень. Довелося їхати в другу (це в її стані; добре, що було кому супроводжувати). У другій поліклініці згодилися обслужити — але тільки за умови, що вона розірве договір зі своїм сімейним лікарем і укладе новий договір. Бо її сімейний лікар — в іншому місті. А вони нині — в Києві.

Таким чином, перебуваючи в іншому місті, ви не зможете отримати вчасно медичну допомогу, навіть якщо стікатимете кров'ю. Бо все тепер робиться тільки через сімейного лікаря. Це все, що треба знати про медичну реформу Супрун.

Насправді, цей принциповий архітектурний елемент супрунячої реформи був мені очевидним із самого початку, але я сподівався, що моїх близьких це якось омине. Не оминуло... І головне ж, що цій заокеанській мерзотниці навіть немає сенсу бажати, щоб із нею самою таке сталося — можновладних виродків завжди повезуть у приватну або „блатну“ (типу «Феофанії») клініку, знаючи, що у них є гроші. «Гроші підуть за пацієнтом», так. І ми навіть знаємо список усіх цих пацієнтів. А всі інші — отримуйте, що не чекали.

Варіант допису у гуглоблозі

Минулого місяця нарешті переніс батьків сайт на зареєстрований для нього домен ocotrio.net.ua. Тепер, можна вважати, є офіційне представлення батькових робіт в Інтернеті — художник і музикант Олексій Кохан тепер має свій персональний сайт, свою інтернет-візитку.

Сайт, правда, недороблений. Верстка десь не уніфікована. Тексти ще шліфуватимуться. Не усі сторінки доступні, деякі підрозділи приховані, бо поки не наповнені. З книжок, скажімо, поки можна подивитися в нормальному розмірі тільки «Бриля-мандрівника» Бориса Поліщука. Але з моєю швидкістю роботи так можна було б ще сто років доробляти до готовності. Тому сайт зараз такий, як його розміщено, але надалі поповнюватиметься.

Найголовніше — це те, що матеріали мають бути доступними. А там є, до чого давати доступ, — починаючи з креслень тризуба і закінчуючи біографічними даними. Правда, доки на сайт не почали посилатися, Гугль його ігнорує і в пошуку не показує. Тому почнемо з цього запису, де я даю посилання. Приємного перегляду!

Варіант допису у гуглоблозі

На доволі оригінальну дату цього року — власне, сьогодні — припадає китайський Новий рік (він же Свято весни). 12.02.2021 — дата-паліндром, яка в обидва боки читається однаково, якщо знехтувати крапками. Не знаю, чи китайці взагалі звертають увагу на нумерологічні фокуси, але збіг такий цікавий.

Варіант допису у гуглоблозі

Глобальне потепління вносить зміни і там, де їх не чекають. Живучи за т. зв. кліматичного оптимуму, ми звикли до золотої осені, основною барвою в якій є яскраво-жовтий. Так буває не у всякому кліматі і не у всякій кліматичній зоні. Он у Фінляндії (див. фото вище) осінь зовсім не золота, а багряна — по фінському: ruska. Теж яскрава, але інша: не жовта, а оранжево-руда.

У нас же цієї осені яскравих барв майже не було. Ні жовтих, ні оранжевих, ні червоних. Тепле й переважно сухе літо продовжилося на увесь вересень, після чого почало поступово згасати. Температура знижувалася повільно, і дерева переважно залишалися зеленими. Окремі яскраві клаптики золота й багрянцю в загальному зеленому полі трималися недовго: жовте листя осипалося, і залишався сіро-бурий скелет гілок, а навколо цих окремих опалих дерев все так само навсібіч стелилося полотно потертої зелені. Неяскравої, посірілої, ніби запилюженої — але зелені. І вже ця зелень поступово буріла, минаючи стадію жовтіння, і поступово опадала.

Словом, осінь 2020 року — вперше на моїй пам'яті — не була золотою. Вона була спершу зеленою й літньою, а потім — якоюсь невиразно бурою. Приклад із листопада на наступному фото:

Чотири дні тому, 5 грудня цього року, японська космічна місія апарату Хаябуса-2 доставила на Землю зразки ґрунту з далекого астероїда Рюгу. Герметична капсула з реголітом успішно приземлилася в Австралії, скоро була знайдена та відправлена в Японію. Паралельно ми можемо спостерігати за китайською місією Чан'е-5, метою якої є забір ґрунту з Місяця. Подивився я на обидві ці космічні експедиції, і подумалося мені, що за їхніми параметрами цілком можна порівняти японську та китайську культури в цілому. І вимальовується наступна картина:

Японці. Полетіли невеликим апаратом далеко, довго і зі складними маневрами. Добралися до маленького, але древнього астероїда. Висадили дослідницькі зонди. Витонченим маніпулятором з хірургічною точністю двічі взяли по одній ложечці породи. При цьому ще й постріляли трохи.

Китайці. Полетіли на найближче і найбільше космічне тіло, недалеко і простою траєкторією. Сіли в історично (геологічно) проміжному місці — не надто давньому, але й не молодому. Вивісили прапор. Лопатою накопали землі на цілу цеглину. Повернуться ось-ось, щоб сильно не затягувати.

По-моєму, дуже символічні відмінності.

А щоб відчути їх сповна, можна ще подивитися сцену з фільму «Безстрашний» із Джетом Лі, в якій японець перед боєм влаштовує китайцю задля знайомства чайну церемонію. Кадр з цієї сцени (з часом 01:26:17) ви бачите вище на ілюстрації. Вона дуже показова в плані демонстрації того, наскільки ритуалізованою є японська культура у порівнянні з китайською. І дуже показово, що китайський герой (насправді, реальний історичний персонаж Хуо́ Юандзя́, що в даному контексті неважливо) у цій сцені дивується і формальності церемонії, і намаганню японців вишукувати найнепомітніші відтінки у простих речах.

Такі ось культурні відмінності можна побачити у світлі моєї диванної експертизи і в масштабі космічних польотів. А за Рюгу японцям спасибі, особливо за зйомки з роверів (зокрема, такі).

Додаток. І ще одна примітна різниця. Японський апарат після завершення місії відправили до наступного астероїда на дослідження (навіть двох, почергово). А китайський посадковий модуль після того, як він віддав капсулу з ґрунтом, просто розбили об Місяць. Щоб під ногами не плутався.

Варіант допису у гуглоблозі

Не можу не привітати батька з перемогою в конкурсі на найкращий ескіз Великого Герба України. Не віриться, але вперше за історію України, вперше за всі чотири конкурси на герб (в тому числі, три конкурси на великий герб), через майже 29 років всієї епопеї з українськими державними символами — нарешті конкурсну комісію формували не з чиновників і чиїхось лобістів, а просто з професіоналів: істориків і мистецтвознавців. Не знаю, правда, як щодо художників. У будь-якому разі, за такого складу комісії переміг справді найкращий проект і найкращий ескіз.

Хотів був спершу писати цей допис вже після того, як сходжу на виставку всіх присланих на конкурс проектів (точніше, всіх допущених), однак, не склалося з часом. Проте, того, що показали по телебаченню, достатньо, щоб впевнено стверджувати, що жоден інший представлений на конкурс проект на одному рівні з батьковим розглядати ніяк не можна. Ні в мистецькому плані — перш за все, — ні в історико-символічному (геральдичному), ані в питанні дотримання конституції.

Оскільки мало хто розуміє, що таке великий герб, і звідки взявся запит на нього, поясню. Власне, зроблю екскурс в історію.

Всі притомні люди на світі чекають на вакцину від короновірусу — того, який SARS-CoV-2. Але наскільки ця вакцина, точніше, ці вакцини — оскільки паралельно їх розробляють багато — будуть ефективними?

Як ми вже побачили в межах першого ж року поширення захворювання, новий короновірус швидко мутує і налічує вже далеко за сотню варіантів. При цьому пройшло недостатньо часу, щоб напевне оцінити його здатність до мутацій та їхній справжній розмах. Якщо останній виявиться не меншим, ніж у грипу, то розробка вакцин може виявитися взагалі неефективною. А й справді, який сенс у вакцині, яка діє лише на близькі варіанти/штами, поширені в якомусь одному регіоні Землі, та й то — один сезон, а в наступний втрачає дієвість і там, де була розроблена?

В цьому плані непокоїть відсутність новин про розробку не вакцин, а саме ліків від COVID-19. Розробляти їх — принаймні чисто теоретично — почали ще до пандемії, практикуючись на інших короновірусах. Але щось досі нічого не розробили, хоча ніби й знали, де шукати. Схоже, що задача виявилася складнішою, ніж хотілося б.

Але якщо так, то ця зараза з нами надовго. Принаймні аж до ери генної модифікації, прихід якої політики чи не всіх країн світу намагаються не допустити всіма силами. Слабкою втіхою в цьому разі є думка про те, що в часи бубонної чуми в будь якому разі було гірше.

Варіант допису у гуглоблозі

Я завжди вважав, що українцям бракує національної ідеології. І навіть назву заздалегідь придумав: «панукраїнізм». Питання тільки в тому, щоб правильно сформулювати ідеологічні постулати — так, щоб вони відповідали національному характеру українців і водночас спонукали б їх до правильної поведінки. Нині я вже можу навести таке формулювання. Отже:

Місяць тому, якраз коли епідемічна ситуація в країні починала погіршуватися, мене спитали, чому я вважаю карантинні заходи нинішнього українського (гм) уряду різко неправильними. Тоді дати розгорнуту відповідь часу не було. Тепер, коли я розібрався з нагальними справами, можна й пояснити. У зручному текстовому форматі інтернет-блога.

Отже, я стверджую, що зеленява влада поводиться в умовах пандемії (як і в інших питаннях) за принципом: «что ни делает дурак — всё он делает не так». Заходи, які зеленявки вживають для боротьби з поширенням вірусу, часто не ті, які потрібні, а коли й ті, то здійснюються не тоді, не так, і не в тій послідовності.

Почати б уже із того, що „прокинулися“ вони надто пізно. Починати щось робити треба було не навесні, не в березні, а ще на початку року — в січні. В цьому дописі я опишу, що треба було робити до карантину і замість нього (якби пощастило встигнути).

Збіги бувають завжди і скрізь. Ось і з короновірусною інфекцією. На 16 червня в Україні підтверджено (за попередню добу) 666 нових випадків зараження, а 19 червня — 921. При цьому в Києві на 19 червня було підтверджено 92 нових інфікованих. Ось так шістка й дев'ятка відобразилися в офіційну статистику.

Додаток. 18 серпня випадок знову вирішив повеселитися: 88 нових заражень у Києві і 1616 — в усій Україні.

Варіант допису в гуглоблозі